Реферат - Україна - Правітчина індоєвропейців
20

Але як не можу не полемізувати з ним щодо т. зв. "давньоруської народності" і міфічної єдиної давньоруської мови, які він вибудовує на літературно-публіцистичних матеріалах княжої доби, так не можу не погодитися з його археографо-археологічною критикою книги "The Origine ofRus'". "У першому томі багатотомної праці "Походження Русі" професор О.Пріцак дійшов вельми оригінального висновку, що "ідеї державності не виникають спонтанно, а переносяться з одного регіону в інший, а її носіями й засновниками держав є крупні купці та воїни, що рано виділилися в професійні групи населення". Далі бачимо, що у Францію чи Германію, а також Хозарію державність усе-таки не була привнесена, але народилася там спонтанно. А ось у середовище східних слов'ян - була, та ще з двох сторін одразу, з зааходу і сходу" (50). Толочко вдало ловить Пріцака на елементарному алогізмі: "Колись О.Пріцак доклав много труду, щоб довести помилковість концепції слов'янського (полянського) походження Русі, тепер же аналогічної долі зазнали й поляни". Тобто про яких слов'ян узагалі мова? Вони - хозари. В іншій праці Пріцак творить аргументи буквально з нічого. "У хозарсько-єврейському документі, написаному в Києві на поч. Х ст., подибуються єврейські імена. За нормальною дослідницькою логікою, можна зробити висновок, що Київ у той час підтримував стосунки з Хозарією і в ньому проживали вихідці звідти... Та це, якщо за звичайною логікою. А якщо незвичайною? Тоді виходить зовсім інше. Київ стає хозарським містом, побудованим не раніше першої половини IX ст. на західному рубежі Хозарії, який проходив по Дніпру. Етимологічними побудовами О.Пріцак намагається показати, що назва "Київ" походить від особового імені "Куя", яке носив хозарський "вацир"" (51). Цього гарвардського "Куя" П, Толочко не спростував. Але для науки принципове ось що: "Археології О.Пріцак не торкається зовсім". А "речі хозарського кола" в Києві "зустрічаються в одиничних примірниках і ледве складають мізерну частку відсотка від загального числа знахідок" (52). А чому поляни не слов'яни? Бо "в районі Києва, як твердить О.Пріцак, полів немає, лише самі гори й ліси, то можна припустити, що поляни до приходу на береги Дніпра жили в степах на схід від нього. Чому - на схід, а не на захід? Адже там також є поля, в тому числі й знамените Перепетове поле, яке починалося за якихось сорок кілометрів південніше Києва. Та тому, що Хозарія ж розташовувалася на схід од Дніпра" (53). А Трипілля Пріцак не знає? Того, де "у вольнім полі вольно..." А відкриті Хвойкою поля поховань? От вам і західний сходознавець. Для нього не існує науки в Україні. Та Україна - це Україна. Метропольна, колоніальна аабо така, як нині. До чи після. І нічого запобігати перед діаспорою, їй далеко до України в осягненні нашого календаря. Принаймні тому, що там не може бути української археології. Хоча б такої, якою вона є в Україні. Ми не вирвемося з тенет окупації історії, як називав подібні теорії Л.Гумильов, хоч і сам, щоправда, грішив цим (53), поки самі не розберемося зі своїми індоєвропейськими витоками. Концепції об'єктивних щодо сучасного їм затурканого малоросійства поляка М.Красуського і чеха В.Хвойки потребують розгляду, перевірки й або розвитку, або спростування. Але де справді науковий аналіз? Де аргументована критика? Натомість тюркофіли через масову пресу вимушують прийняти на віру, ніби українські прізвища на -ко також тюркського (ко означає небо) походження (54). Це не просто мовна версія. Це питання родоводу. Це проблема світогляду наших пращурів, їхніх культів і богів. Це генеалогія українства. Я поважаю кримських татар, узагалі тюрків. Не визнаю теорії про т. зв. "монголо-татарське іго". Вважаю половців часткою Україноруської конфедерації ("напівреспубліки", за тим же Драгомановим). Але вибачте: чим пантюркістська історіософія ліпша за панросійську? А тому не можу не відстоювати фундаментальні принципи української індоєвропеїстики Драгоманова - Красуського - Лесі Українки - Хвойки -- Грушевського - Даниленка. Якщо віддати на відкуп те пресловуте -ко тюркам, завтра вся Індоєвропа виявиться турецькою. Ідеологічно. Опустимося з тюркських небес на індоєвропейську землю. Якщо нас породили окупанти хозари, то які тюрки зачали грузинів, чехів, іспанців, французів, індійців?.. Нагадаємо панам компаративістам добре відомі власні імена: груз. Іліко, чес. Хвойка, румун. Емінеску, укр. Франко й ісп. Франко, франц. Фуко, італ. Енріко, білор. Макайонок, серб. Бранко, хорв. Шестак, укр. і порт. Марко, пол. Марек, хорв., словен., чес., словац., пол. Новак? Спочатку треба заперечити висновок слов'янознавства: "Величезна група прізвищ із формантами -к, -ак, -ек, -ук, -ик (-ка, -ко, -енко), ускладненимии багатьма формантами типу -ник, -чук, і т. д.; до них треба додати й -ка, -ко з розгорнутою формою -енко. Більше того, доведено, наприклад, що в польській мові існують десятки суфіксів -ак (а не один!), абсолютно різних не лише за їхнім значенням, а й за походженням" (55- Никонов В.А. География фамилий. - М., 1988. - С. 111.). У мовах окремих кавказьких народів -ко означає син. У хінді післяйменник ка вказує на належність комусь чогось конкретного. Наприклад, піта-ка камра перекладається як батькова комора (до речі, мовою бенгалі друге слово звучить як комора). По-моєму, це земніше й логічніше, аніж виведення прізвища з небесного міражу пантюркізму. Одначе редакція - всіма руками за космологічні підходи. На українському грунті. Наприклад, рішуче заперечуючи тюркське авторство "Слова...", одним з аргументів на користь україноруської природи твору вважаємо належність

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7