ЗО березня 1921 p. Президія ВУЦВК видала постанову "Про регулярні перевибори Рад і про скликання в установлені строки з'їздів Рад". Згідно з нею перевибори місцевих Рад — міських, сільських і селищних, волвиконкомів, а також сільських і волостних КНС — проводяться через кожні шість місяців, а з'їзди Рад губерній і повітів скликаються не менше двох разів на рік. У березні 1922 p. ВУЦВК знову розглянув питання, пов'язані з виборами та діяльністю Рад. Своєю постановою він встановив, що перевибори місцевих Рад і скликання місцевих з'їздів Рад провадяться один раз на рік.

У січні 1922 p. розпочалася робота з підготовки реформи адміністративно-територіального устрою УСРР, де все ще зберігалися волості, повіти і губернії. Постановою ВУЦВК "Про адміністративно-територіальний поділ України" від 1 лютого 1922 p. закладалися правові основи адміністративно-територіальної реформи УСРР. ВУЦВК поставив завдання підготувати зміну адміністративно-територіального поділу республіки за єдиним планом на основі наукових даних і господарсько-економічних вимог.

Дійсний перехід до нової економічної політики змушував відмовитись від методів воєнного комунізму, беззаконня, позасудової репресії тощо. Важливе значення у цьому відводилося перебудові судової системи і створенню державної прокуратури — органу з нагляду за дотриманням законності на території всієї республіки.

28 червня 1922 p. ВУЦВК затвердив Положення про прокурорський нагляд. Прокуратуру УСРР очолював як прокурор республіки народний комісар юстиції УСРР М.О.Скрипник. Місцевими органами прокуратури були призначувані прокурором УСРР прокурори губерній, які мали помічників, у тому числі в повітах, що також призначалися і звільнялися прокурором УСРР. 2 жовтня 1922 p. було прийнято Положення про адвокатуру.

Основою судової реформи стала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 p., якою затверджувалося Положення про судоустрій УСРР. Існуючі до цього судові органи (революційні трибунали, народні суди у різноманітних складах, Виший судовий контроль наркомю-сту УСРР) скасовувались, утворювалася єдина система судових установ, яка складалась з трьох ланок: народний суд (у складі або постійного нарсудді, або постійного нарсудді і двох нарзасідателів), губернський суд і Верховний суд УСРР.

Постановою ВУЦВК від 22 березня 1922 p. була скасована Українська надзвичайна комісія для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою Ліквідовувалися і місцеві органи цієї комісії. При наркоматі внутрішніх справ УСРР утворилося Державне політичне управління для боротьби з контрреволюційними виступами, шпигунством, контрабандою тощо. Справи про злочини проти радянського ладу підлягали згідно із законом розгляду в судовому порядку. На жаль, на практиці досить швидко від цього відмовилися. Поновилися свавілля, позасудові репресії (''трійки", особливі наради тощо). Поступово знову одержали поширення методи "червоного терору"*.

3. Україна і утворення Союзу РСР

Незалежні радянські республіки, хоч формально і мали статус "самостійних" держав, були тісно пов'язані між собою, причому роль центру відігравала Російська Федерація, навколо якої гуртувалися всі інші республіки. Прагнення до об'єднання зумовлювалося економічними зв'язками між республіками, що складалися протягом тривалого часу, однаковою політичною структурою, а також активною об'єднавчою політикою безмежно зацентралізованої правлячої більшовицької партії, в структурі якої керівні комітети партії у національних республіках, хоч і називалися центральними, як, наприклад, ЦК КП(б)У, насправді користувалися не більшими правами, ніж обласні або губернські парткоми в РСФРР, і тому змушені були підкорятися рішенням ЦК РКП(б). Республіки формально розцінювали ці зв'язки як федеративні.

Формування радянської федерації відбувалося на основі підписаних наприкінці 1920 p. — на початку 1921 p. союзних договорів між РСФРР та іншими республіками. Так, 28 грудня 1920 p. представники РСФРР Ленін і Чичерін та представник УСРР Раковський підписали в Москві договір про воєнний і господарський союз між Російською Федерацією і Україною. У ньому наголошувалося, що обидві республіки визнають "незалежність і суверенність" кожної із сторін і укладають цей договір, усвідомлюючи Необхідність "згуртувати свої сили з метою оборони, а також в інтересах їхнього господарського будівництва". Для практичного здійснення цих завдань об'єднувалися сім наркоматів обох республік: військових і морських справ, ВРНГ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошт і телеграфів. За договором об'єднані наркомати входили до складу Раднаркому РСФРР і мали в Раднаркомі УСРР своїх "уповноважених". Керівництво об'єднаними наркоматами

Постановою Раднаркому УСРР від 25 січня 1921 р. "Про уповноважених РСФРР при Раднаркомі УСРР" встановлювалося, що призначувані наркоматами РСФРР уповноважені при Раднаркомі УСРР затверджуються ВУЦВК і входять до складу Раднаркому УСРР на правах народних комісарів. У своїй діяльності вони керуються законоположеннями обох республік і відповідальні перед відповідними народними комісаріатами РСФРР і перед органами Центральної радянської влади УСРР. Права і обов'язки уповноважених визначалися окремими положеннями, виданими і затвердженими урядами РСФРР і УСРР протягом 1921 p.

Договірні зв'язки з самого початку мали передумови нерівноправності республік. Надання державним органам РСФРР загаль-нофедеративних функцій управління ставило РСФРР у привілейоване становище порівняно з УСРР, що давало змогу апаратним структурам ігнорувати рішення державних органів України і серйозно послаблювати суверенітет УСРР.

Подальше зростання централізації управління призводило до посилення керівної ролі органів РСФРР у вирішенні навіть суто українських питань. Важливе значення у цьому мало об'єднання господарської діяльності РСФРР та УСРР.

Відповідно до Положення про Держплан при Раді Праці і Оборони РСФРР від 8 червня 1922 р. на нього покладалася розробка єдиного державного плану, який "поширюється як на всю РСФРР, так і на союзні радянські республіки". Таким чином, Держплан перетворювався в загальнофедеративний орган.

Поступово у державних органах РСФРР зосереджується управління найважливішими галузями української промисловості. В рішеннях їх Всеросійського з'їзду Рад та IV Всеросійського з'їзду раднаргоспів була розроблена єдина система