24 вересня 1922 p. комісія оргбюро прийняла запропонований Сталіним проект резолюції "Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками і затвердила його в основній редакції. Це рішення, підкреслювалось у постанові, "не публікується, а передається національним Цека як циркулярна директива, для його проведення в радянському порядку через ЦВ або з'їзди Рад згаданих вище республік до скликання Всеросійського з'їзду Рад, на якому декларується воно, як побажання цих республік". Йшлося про те, шоб суто партійне рішення, прийняте при зачинених дверях, нав'язати представницьким органам національних республік, видати його нібито за їх власне бажання.

26 вересня 1922 p. проект резолюції, матеріали його обговорення в ЦК компартій республік і протоколи .засідань, комісії оргбюро ЦК РКП(б) були надіслані в Горки Леніну, який через хворобу не брав участі в роботі комісії. Ознайомившись з усіма документами, Ленін у листі Л.Каменеву для членів політбюро ЦК РКП(б) виступив проти сталінського проекту "автономізації" і запропонував принципово інший шлях об'єднання, утворивши "новий поверх у вигляді федерації незалежних республік, де найвищим органом Союзу буде загальнофедеральний ЦВК".

Резолюція оргбюро була перероблена у відповідності з ленінськими зауваженнями, хоч Сталін і назвав їх прямолінійно "національним лібералізмом". Визнавалося об'єднання радянських республік у "Союз Соціалістичних Радянських Республік", найвищим органом якого називався Союзний ЦВК, а виконавчим — Союзний Раднарком. У такій редакції резолюцію й подали на пленум ЦК РКП(б), котрий 6 жовтня 1922 p. прийняв постанову "Про взаємовідносини РСФРР з незалежними радянськими соціалістичними республіками", де вищим органом Союзу визнавався тепер Всесоюзний з'їзд Рад, який обирає федеральний ЦВК.

ЗО грудня 1922 р. у Москві відкрився І Всесоюзний з'їзд Рад, який ухвалив рішення про утворення Союзу РСР і в основному затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Згідно з цими документами чотири радянські республіки — РСФРР, УСРР, ЗСФРР, БСРР — утворюють одну союзну державу. Договір визначав структуру загальносоюзних верховних органів влади та їх компетенцію. Встановлювалося, що народні комісаріати розподілятимуться на союзні, союзно-республіканські і республіканські. Остаточне затвердження Декларації про утворення СРСР і Союзного договору було перенесено на II Всесоюзний з'їзд Рад. Це викликалося необхідністю перевірки постанов, що приймаються, потребою їх доопрацювання.

І з'їзд ^Рад обрав Центральний Виконавчий Комітет Союзу РСР у складі 371 члена і 138 кандидатів. 88 членів ЦВК СРСР представляли УСРР. Обрано було також чотирьох голів ЦВК, у тому числі від України — Г.Петровського. Так закріплювалося утворення єдиної союзної держави — Союзу РСР.

4. Перебудова державного апарату УСРР

у зв'язку з утворенням СРСР

Підготовка союзної Конституції 1924 р. У 1923 p. згідно з рішеннями 1 Всесоюзного з'їзду Рад розгортався процес дороблення Договору і Декларації про утворення СРСР, а тим самим розробки союзної Конституції.

Уже перша сесія ЦВК СРСР (ЗО грудня 1922 p.) обрала Президію ЦВК СРСР і доручила їй підготувати проекти положень про ЦВК СРСР, про Раду Народних Комісарів і Раду Праці та Оборони СРСР, про наркомати CPCP. 24 лютого 1923 p. було створено спеціальну комісію ЦК РКП(б) для розробки проекту Конституції Союзу РСР. Участь у цій роботі брали і керівні партійні та радянські грацівники УСРР, які намагалися захистити державний суверенітет республіки. З цією метою при ВУЦВК і Раднаркомі УСРР створилася конституційна комісія для участі в розробці основних питань будівництва Союзу РСР, для вироблення проектів про загальносоюзні органи, про Верховний Суд СРСР та ін. М.Фрунзе було доручено включитися в роботу над проектом про взаємини об'єднаних наркоматів СРСР і УСРР.

В процесі підготовки проекту Конституції розгорнулася гостра політична боротьба. Сталін та його оточення намагалися максимально обмежити суверенітет республік. Спроби окремих діячів республік протистояти цим акціям рішуче придушувалися, все чіткіше проявлялися риси сталінської "автономізації".

Позиція українського керівництва була викладена М.Фрунзе на лютневому (1923 p.) Пленумі ЦК РКП(б). Він вимагав відділення органів управління Союзу від існуючих органів РСФРР, розширення бюджетних прав республік та ін. Захистити суверенні права України намагався також В.Затонський, який наполягав на тому, щоб республіки були самостійними в галузі фінансів. Якнайширшу адміністративну і господарську автономію окремих республік відстоював Х.Раковський.

Основна боротьба відбулася на XII з'їзді РКП(б) 17—25 квітня 1923 p. З доповіддю "Національні моменти в партійному й державному будівництві" виступив Сталін. Представники української делегації висловили ряд критичних зауважень. Особливе значення мав виступ Х.Раковського, який вніс від української парторганізації поправку до запропонованої Сталіним резолюції стосовно норм представництва й складу другої палати ЦВК СРСР. Згідно зі сталінською резолюцією до Ради Національностей передбачалось обирати по чотири представника від союзних і автономних республік, а також по одному — від національних областей. За таким розкладом виходило, що РСФРР матиме в цій палаті 64—72'голоси, Закавказька федерація — 12, а УСРР та БСРР — по чотири голоси. Х.Раковський наполягав на тому, щоб до другої палати входили тільки представники союзних реслублік. Проте його поправку з'їзд відхилив.

Після XII з'їзду РКП(б) в Україні продовжувалась робота по доопрацюванню Союзного договору. Комісія при Раднаркомі УСРР на чолі з Х.Раковським підготувала свій проект Союзного договору, який повинен був захистити суверенні права республік.

Остаточно питання про характер Союзу було вирішено на четвертій нараді ЦК РКП(б) із відповідальними працівниками національних республік і областей в червні 1923 p. Надії на серйозні зміни, на захист суверенітету України виявилися марними. Основні положення українського проекту договору зазнали тут нищівної критики з боку