Період, коли стало можливим здійснення політики коренізацп (українізації), був обмежений. З формуванням наприкінці 20-х років командно-адміністративної системи під гаслами інтернаціоналізму та дружби народів у країні була реанімована з царських часів політика русифікації. Курс на злиття націй, примарною ознакою якого став висновок партійних теоретиків про формування нової історичної спільності — радянського народу, відзначався насильницькою асиміляцією націй в СРСР, занепадом національних культур, традицій і звичаїв.

Комуністична партія безоглядно знищувала у своєму середовищі і в суспільстві в цілому будь-які прояви національної специфіки як ворожі інтернаціональній пролетарській справі. Нищівній критиці, а з кінця 20-х років — жорстоким репресіям піддавались ті з комуністів, хто виступав на захист національних інтересів союзних республік, відстоював право на вільний розвиток економічного, культурного й духовного життя всіх народів СРСР.

Висновки

Нова економічна політика і деяка демократизація державно-правового життя були обумовлені кризою, продиктованою "воєнним комунізмом". На жаль, ця нова політика тривала недовго. Запекла боротьба за владу, що точилася між вождями правлячої більшовицької партії та держави після смерті Леніна, закінчилася у 1927 p. перемогою Сталіна. Прихід до керівництва Сталіна та екстремістське настроєної партійної верхівки призвів до згортання непу і демократичних елементів у державно-правовому житті.

Натомість формувалася та міцніла командно-адміністративна система управління, яка створювала найсприятливіші умови для зростання бюрократизму і посилення позицій його носіїв — партійно-державної номенклатури, яка ставала своєрідним каркасом усього соціально-економічного і політичного ладу республіки. Її представники обіймали усі керівні посади в партійних, державних, господарських, профспілкових, кооперативних та інших ланках усіх рівнів.

Наслідком таких процесів був тоталітаризм або просто сталінізм, усі негативні та злочинні прояви якого відчула на собі Україна.

Серйозні зміни у політичному розвитку України були викликані в цей період утворенням в 1922 р. СРСР, який дуже скоро, не змінюючи своєї форми "союзу республік", став перетворюватися на жорстко централізовану державу. Вже з моменту підписання Союзного договору розпочався процес все більшого обмеження, а потім — і ліквідації державного суверенітету УСРР.

Суперечливий характер мав і розвиток українського права. На початку 20-х років було проведемо кодифікацію права, покликану перш за все забезпечити ефективне здійснення непу. Проте у міру формування командно-адміністративної системи управління все більше і більше стала переважати тенденція посилення примушування як основного методу регулювання суспільних відносин, що найбільш чітко виявлялося у кримінальному праві. Законодавство України стрімко інтегрувалось в загальносоюзне законодавство, для якого були характерними виключний централізм і відсутність гуманістичних начал

Використана література:

Історія України: курс лекцій. Кн. 2. XX століття. К, 1992. — С. 218.

Голод 1921—1923 років в Україні: 36. док. і матеріалів. К., 1993. — С. 5.

Борисов ЮС., Курицын В. М, Хван Ю.С. Политическая система конца 20—30-х годов. О Сталине и сталинизме // Историки спорят. 13 бесед. — М., 1988. — С. 263.

Рибалка I. К. Сталінщина і розселянювання країни // УЇЖ. — 1989. *N« 11.— С. 19.

Рибалка І.К., Довгопол В.М. Історія Української РСР. — С. 163;