і направлялиль в інші галузі, зокрема на оборону. Пріоритет надавався відбудові промисловості. В результаті технічна оснащеність колгоспів залишалися на низькому рівні.У 1945р. в МТС,що обслуговували майже 28тис. колгоспів і радгоспів України, налічувалося близько 50тис. тракторів, 15тис. причіпних комбайнів. Протягом першої повоєнної п’ятирічки кількість тракторів і комбайнів у МТС Української РСР збільшилась вдвічі, але помітних зміх у становище колгоспів це не внесло. Держава, як і раніше, домагалася адміністративно-командними,а то й репресивними методами інтенсифікації праці в господарствах. 21 лютого 1948р. Президію Верховної Ради СРСР з ініціативи керівництва УРСР прийняла дискримінаційний Указ”Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадські способи життя''Указ передбачав скликання загальних зборів колгоспників, де мало відбуватися обговорення заздалегідь визначеного кола осіб, в основному тих, хто не виробив мінімум трудоднів. На зборах ухвалювалися громадські вироки жертви яких підлягали депортації до Сибіру.Це було нечуване свавілля влади щодо селянства, жертвами якого часто ставали хворі, вдов из дітьми, інваліди війни, люди похилого віку.У 1950р. Валова продукція сільського господарства України, з урахуванням наслідків проведеної грошової реформи 1947р. Становила 91% від рівня 1940р.Україна стала головною житницею СРСР,але її багатостастраждальне селянство,як і раніше, не мало змоги користуватися плодами своєї тяжкої, виснажливої праці.

ГОЛОД НА УКРАЇНІ 1946-1947 РОКІВ.

Серед широкого кола малодосліджених проблем історії України є чимало таких, що стосуються повоєнної відбудови сільського господарства республіки.Раніше ця віддова здебільшого зображалася як суцільний, безперервний трудовий ентузіазм селянства і тривалий час замовчувалася голод, що лютував в Україні у 1946-1947рр. Муки й поневіряння хліборобів, які віддавали останнє, щоб прогодувати розорену війноюкраїну.Вже на кінець 1944р.на 65% порівняно з довоєнним періодом були відновлені посівні площі.Хлібороби в 1944р. з кожного гектара зібрали по 10,8 ц зерна(в 1940р.-14,6ц).Це дало можливість виконати державний план хлібозаготівель на 100,3%,а план здачі у фонд Червоної армії- на 171,1%. У 1945р. колгоспи України мали розширити площі оброблюваних земель на 1млн.гектарів.Проте виконання цього плану не було забезпечене відповідним зростанням матеріальних ресурсів,передусім трудових і тяглових. Багато працездатних колгоспників залучалося до відбудови промисловості оскільки селянство було чи не основним джерелом поповнення швидкозростаючого робітничого классу. Основну силу в колгоспах становили жінки.У1945р. вони виробляли72,2% всіх трудоднів. Тому виконати план по розширенню посівних площ можнабуло шляхом різкого підвищення напруженості праці.Величезні фізичні навантаженя негативно вплинули на стан тяглової худоби. Обставини 1946-1947рр. Були аналогічними тим, що Мали місце в 1932-1933рр.,тобто в роки голодомору в Україні.Трагедія повторювалась. Під виглядом заготівель держава проводила фактично повну реквізицію продовольчих ресурсів села і тим прирікала селянство на голодюПерша повоєнна зима у багатьох районах України виявилася малосніжною, а весна і початок літа най посушливішими за кілька останніх десятиліть.На прикінці весни територія, охоплена посухою,була навіть більшою, ніж у 1921р.Лише у західних і північно-східних областях України погодні умови були відносно сприятливими.Гіркий досвід минулого підказував селянам, що колгоспи і держава їх не врятують.Почалася масова втеча, особливо молодих,працездатних, у міста, на новобудови.Міністерство сільського господарства звернулося до уряду і ЦК КП(б)У з проектом постанови про неприпустимість самовільного залишення селянами колгоспів і повернення втікачів.Місцева влада подекуди наважувалася надати допомогу голодуючим, звільняючи без погодження з керівництвом безнадійні колгоспи від виконання хлібозаготівелью.Забираючи останнє, держава добилася 60% виконання плану заготівель зернових Україною.Селяни ж залишалися без продовольства.Як і у попередні роки, вони сподівалися прогодуватися з присадиб-ної ділянки.Але по війні підсобні господарства колгоспників майже повністю були розорені.На початку 1946р. 43%колгоспників не Мали корів, а 20%-жодної худобинивзагалі, навіть птиці.В результаті голод нещадно душив селян і від нього померло 1млн чоловік.Було зафіксовано випадки людоїдства, майже 3млн хворіли на дистрофію, анемію. У Москві, Києві, обласних і районих центрах України було відомо про такий жахливий стан на селі.Але партійно-державний апарат ніяк шерегував на це. Як і у1932-1933рр., уряд робив вигляд, ніби ніякого голоду немає.Більше того сталінсяке керівництво продовжувало вивозити зерно за кордон.У 1946р. його було експортовано 1,7млн т, причому значна частина передавалася іноземним державам безкоштовно у формі братерської допомоги.Питома вага в ній України булла значною.Серед країн куди направляли допомогу ,-Болгарія, Чехословаччина,Румунія, Польща.Навіть Франція не булла обділена.Їй як союзниці війни відправлено 600тис.т зерна, знову ж таки частина його з України, селян якої нещадно косив голод.До співвітчизників же замість допомоги застосовувався Закон про “п’ять колосків” .Тисячі колгоспників у тому числі підлітків і жінок, безжалісний режим засудив як саботажників та підривників соціалістичного господарювання на селі.Голод 1946-1947рр. супроводжувався посиленням репресій стосовно різних верств населення, зокрема сільських жителів.4 червня 1947р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла укази «Про кримінальну відповідальність за розкрадання