Соціал-демократичні організації України водночас приділяли велику увагу залученню селянства на бік пролетаріату. З цією метою вони організували в селах гуртки, проводили політичні мітинги, запрошували селян до міст на збори робітників. На півдні України велику революційну роботу вів Херсонський губернський комітет сільських організацій РСДРП, утворений в листопаді 1905 р. Ще влітку 1905 р. почали створюватися місцеві організації Всеросійської селянської спілки. Революційні події, що розгорнулися в країні після жовтневого політичного страйку свідчили про наближення збройного повстання. Більшовики пропагували ідею збройного повстання, закликали робітників озброюватись, організовувати бойові загони майбутньої революційної армії, вчитися володіти зброєю. Важливу роль у підготовці повстання відіграли Ради робітничих депутатів. Вони збирали кошти для придбання зброї. На Україні основним районом збройної боротьби проти царизму стала Катеринославська губернія, де зосереджувалися основні маси робітничого класу. Грудневі збройні повстання закінчилися поразкою, але стало справжньою школою революційної боротьби пролетаріату. І в цьому їх історична роль.

Після поразки грудневих збройних повстань почався другий період революції – період її спаду. Царський уряд поспішав скористатися цією поразкою, щоб здобути повну перемогу над революційними масами. На Україні, як і в інших районах Росії, лютували каральні експедиції, проводилися масові обшуки й арешти. У 1906 р. був скликаний ІV з’їзд РСДРП, який формально скріпив об’єднання обох фракцій. Боротьба між більшовиками і меншовиками після з’їзду розгорнулася з новою силою, особливо за вплив на маси в ході передвиборної компанії до І Державної думи. Після поразки сил революції більшовики влітку 1906 р. змінили тактику і відмовились від бойкоту виборів до ІІ Думи. Більшовики проводили агітаційну роботу серед виборців, скликали мітинги, збори, особливо це робили більшовики Донбасу і Катеринослава. Проте порівняно з першим етапом революції страйковий рух у ці роки був значно слабший. Набагато менше людей страйкувало. В роки відступу революції не припинялися й селянські відступи, які були меншими. Основні підсумки революційного руху підбив V з’їзд РСДРП, який проходив з 30 квітня по 18 травня 1907 р. На з’їзді делегати більшовики мали стійку більшість, що й визначило характер основних рішень.

Отже, революція 1905-1907 рр. закінчилася поразкою. Однак її історичне значення важко переоцінити. Вона завдала першого серйозного удару царському самодержавству, показала робітникам і селянам України, що царизм є спільним ворогом російського, українського та інших народів країни. Неоцінимий політичний досвід, нагромаджений трудящими за роки революції, став могутньою зброєю в їх наступній боротьбі за своє визволення. Революція 1905-1907 рр. – перша народна революція початку ХХ століття – сприяла піднесенню національної самосвідомості українського народу, розвитку національно-визвольного руху на Україні.

Діяльність українських національних, демократичних і соціалістичних партій під час революційних подій.

Українські партії повели енергійну агітацію за автономію України. Всі вони прийняли в свої програми соціалістичні гасла. Визволившись з ярма заборон та утисків завдяки революції, українське громадянство було настроєне дуже радикально. Українське панство, не винесло собі ніякої науки з грізних подій, які наростали перед його очима й глибоко знехтували його політичне й економічне становище. Замість прилучитися до українського національно-автономічного руху, й зайнявши в ньому певне місце українське панство остаточно зв’язало свою долю з всеросійською реакцією та централізмом. Російський уряд хоча пішов на уступки загальному визвольному рухові, не припиняв із ним якнайгострішої боротьби. В його очах увесь український рух був частиною загального революційного руху й тому він боровся з ним, закриваючи українські видання, забороняючи українські товариства й арештовуючи українських діячів. Український рух захоплював все ширші круги громадянства і знаходив активний відгук серед селян і робітників. Він мусив іти до непримиримої боротьби з урядом і все гостріших проявів соціальної революції, до якої змагали революційно-соціалістичні партії. Весною 1906 р. зійшовся в Петербурзі перший російський парламент, так звана Державна Дума. Вибори до неї відбувалися серед боротьби опозиційних і революційних партій із урядом, серед арештів та заборон. Революційно-Демократична Українська партія виставила подекуди своїх кандидатів. Після розпуску Думи більшість її членів узяла участь у відомій політичній маніфестації.

Проявом національного руху на Україні було дальше пожвавлення діяльності національних партій, які видавали свої газети, журнали. Перекладено і видано у Львові українською мовою марксистські праці і лідерів міжнародної соціал-демократії: А.Бабеля, П.Лафата; пересилались через кордон також праці К.Маркса і Ф.Енгельса. Серед дрібнобуржуазних українських партій виділялась РУП, яка на своєму ІІ з’їзді прийняла назву Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП).

Провідною буржуазною партією була Українська радикально-демократична партія (УРДП), яка виражала інтереси ліберальної буржуазії та обуржуазнених поміщиків і примикала до російських кадетів. У національному питанні УРДП висувала вимоги автономії України, створення національної школи, вживання української мови в державних установах. У соціальній сфері вона майже дослівно повторювала програмні вимоги кадетів.

Крім українських національних партій, активну діяльність розгорнули російські, єврейські, польські та інші фракції.

Українська соціал-демократична партія стоїть не за нові які-небудь класові привілеї, але за зменшення класового панування, а також за рівні права всіх без різниці.

Партія соціалістів революціонерів в межах буржуазного ладу домагалась як шляхом революційним, так і шляхом державно-соціальних реформ, таких заходів і установ, які б віддали в руки працюючого люду всі засоби для підготовлення соціального перевороту.

Піднесення національно-культурного життя, діяльність “Просвіти”.

Уряд почав помалу ліквідовувати здобутки революційних років. Багато українських періодичних видань було припинено, українські товариства були позакривані, чимало українців було заслано на північ і до Сибіру, дехто емігрував за