РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
“Україна в першій світовій війні”
Невдала для балканських слов'ян війна 1912-1913 рр. зміцнила
становище Австро-Угорщини. Вона створила нову державу — Алба-
нію, яка позбавила Сербію виходу до Адріятицького моря. Відносини
між слов'янами і урядом цісаря Франца-Йосифа щораз більше на-
пружувались. Дня 28 червня 1914 р. в Сараєві, столиці Боснії, забито
ерцгерцога Франца-Фердінанда, наслідника цісаря Франца-Йосифа.
Австрійський уряд обвинуватив Сербію в організації атентату і 10-го
липня вислав до уряду Сербії гострий ультиматум. Сербія звернула-
ся до Росії з проханням про підтримку. За порадою Росії Сербія дала
помірковану відповідь на ультиматум, але Австрія її не прийняла
і проголосила війну. Німеччина, союзниця Австрії, проголосила
1-го серпня того ж року війну Росії, а 3 серпня 1914 року прого-
лосила війну і Франції. Німецькі війська негайно рушили на Францію
через невтральну Бельгію. Европа поділилася на два фронти: з од-
ного боку Австро-Угорщина, Німеччина та Італія (пізніше приєдна-
лися до них Туреччина та Болгарія), а з другого Франція, Росія і Анг-
лія. Так почалася перша світова війна.
Повторилася трагедія російсько-японської війни. Росія, хоч ви-
трачала величезні кошти на армію, вступила у війну непідготовле-
ною, без запасів набоїв та амуніції. До того ніхто у Росії, починаючи
з уряду, не вірив, що буде війна. І навпаки: Австро-Угорщина та Ні-
меччина віддавна й ретельно підготовлялися до війни. У Західній
Україні заздалегідь обмірковувалося питання — яке становище зай-
няти на випадок війни, на чийому боці? Більшість вирішувала під-
тримувати Австрію.
Перший удар, як сказано, Німеччина скерувала на Францію, яка
теж не була готова до війни. Щоб врятувати її, кинуто дві російські
армії на Східню Прусію, і Німеччина примушена була стягнути вій-
ська з Франції. Російські армії зазнали страшної поразки, але Фран-
ція була врятована."
У перші дні після проголошення війни по всій Російській імперії
піднявся патріотичний рух. Страйк петербурзьких робітників при-
пинився, і вони взяли участь у патріотичних маніфестаціях. Держав-
на Дума урочисто підтримала уряд, заявивши йому про свою льояльність. Українці, що не мали окремої групи у Думі, видали деклярацію
за підписом С. Петлюри, редактора «Украинской Жизни», у якій пи-
сали, що виконають чесно свій обов'язок супроти держави. Київська
газета «Рада» писала, що українці повинні боронити російську дер-
жаву."
Але, не зважаючи на ці деклярації льояльности, російський уряд
негайно розпочав переслідування українства: повернулися найтяжчі
дні — закрито «Просвіти» і українські видавництва, заборонено дру-
кувати будь-що українською мовою. Багато українських діячів зас-
лано. Був засланий також професор М. Грушевський, який повер-
нувся назад з Австрії до Києва. Його заарештовано і заслано спочатку
до Симбірська, потім до Казані і нарешті — до Москви, де він пробув
до революції 1917 року.
У той же час ішло переслідування українців у Галичині. На всіх
галичан поляки, австрійці й мадяри кинули обвинувачення в мос-
квофільстві. З початком війни тисячі людей запроторено до концен-
траційних таборів у Талергофі (біля ґрацу), ґнав, ґмюнді, Терезієн-
штадті. Виарештувано багато священиків, інтелігенції, селян. Полі-
тичні й громадські діячі тікали до Відня. В Галичині мадярські війсь-
ка вішали людей без суду." Становище погіршувала діяльність
москвофілів. Багато з москвофілів, що виїхали були перед війною
до Росії, на початку війни зорганізували в Києві «Карпато-Русский
Освободктельньій Комитет», який 29 липня ст.ст. 1914 р. видав відоз-
ву, закликаючи галицьких українців зустрічати російську армію
з церковними процесіями, а тих, що служать в австрійській армії —
переходити до російської."
1-го серпня 1914 року у Львові засновано Головну Українську
Раду з представників трьох партій — Національно-Демократичної,
Радикальної й Соціял-Демократичної. Головою її обрано д-ра Костя
Левицького, секретарем — д-ра С. Барана. Завданням Ради було охо-
роняти інтереси українського народу в Австрії та репрезентувати
його під час війни. Рада створила військову організацію — Легіон
Українських Січових Стрільців для боротьби з російським військом.
До цього Легіону вступали тисячі молоді."
4-го серпня група українських еміГрантів-наддніпрянців, за іні-
ціятивою Д. Донцова та В. Дорошенка, заснувала Союз Визволення
України — як безпартійну політичну репрезентацію Центральної та
Східньої України, для пропаганди ідеї самостійности України.
На австрійському фронті російська армія мала спершу блискучі
успіхи. Австрійці відступали, 3-го вересня (21 серпня ст.ст.) російські
війська вступили до Львова. Верховний головнокомандувач, великий
князь Микола Миколайович, видав маніфест, в якому висловлював
радість, що «російський народ об'єднався» і що «завершено діло Іва-
на Калити». Новопризначений генерал-губернатор Галичини, граф
О. Бобринський, відразу почав проводити на практиці ці думки: «Га-
лиция и Лемковщина, — оголосив він, — искони коренная часть еди-
ной великой Руси. . . все устройство должно бьггь основано на русс-
ких началах. Я буду вводить здесь русский язьік, закон и устройство».
Лідер «вшехпольської» партії, професор С. ґрабський, вітав прихід
російського війська до Львова — «на землю русску»."
Ще раніше штаб верховного головнокомандувача видав брошуру
капітана Нарушевича для російських старшин під заголовком: «Сов-
ременная Галиция. Зтнографическое и культурно-политическое со-
стояние в связи с национально-общественньііяи настроениями». У цій
брошурі були крайньо тенденційні характеристики галицьких уста-
нов, діячів, а головно — Греко-Католицької Церкви та митрополита
Андрея Шептицького."
З Бобринським приїхала російська адміністрація, яка зайняла всі
посади. Здебільшого це були люди без належної освіти, які не нада-
валися бути репрезентантами російської влади. Головням завданням
адміністрації було
