З самого початку окупації Галичини почалися труси, арешти.
Тільки через київські тюрми перевезено вглиб Росії, до Сибіру, понад
12.000 осіб, серед них багато греко-католицьких священиків.

19 вересня 1914 року арештовано митрополита Андрея Шептиць-
кого і вивезено до манастирської тюрми у Суздалі, де пробув він до
революції 1917 року. Вивезено ректора Львівської семінарії о. Й.
Боцяна та ряд видатних осіб з греко-католицького духовенства.

Почалося переслідування греко-католиків, навертання їх на пра-
вослав'я. До Львова приїхав архиспископ Волинський Євлогій (ґе-
оргієвський), відомий ворог унії, і з ним православне духовенство.
До вакантних парафій, настоятелі яких були заслані або виїхали до

Австрії (їх було коло 200), призначали православних священиків.
Засновували православні церковно-парафіяльк). школи.''

Російське військо посувалося на захід. Після 4-ох місяців облоги,
на початку березня 1915 року піддалася фортеця Перемишль. У по-
лон взято 117.000 вояків. Російська армія заволоділа значною части-
ною Карпат і йшла на Краків. І^інцевою метою походу було заволо-
діти Угорщиною, відділити її від Австрії.

Становище Росії в Галичині здавалося таким твердим, що на по-
чатку квітня 1915 р. приїхав до Львова Микола II, якого урочисто
там зустрічали; потім він відвідав Перемишль.""

Але успіхи російської армії 1914 року та на початку 1915 надто
дорого коштували їй. За перший рік війни вона втратила 82°/о стар-
шин — забитих та поранених, і 64°/о солдатів." Загальне число втрат
було більше, ніж число кадрових старшин та солдатів, які виступили
у похід. Були частини, в яких не залишалося жадного кадрового
старшини; їх заміняли «запасні» прапорщики, які пройшли короткі
курси. Не були підготовлені й «запасні» солдати, що часто не всти-
гали пройти жадного вишколу. Трагізм становища збільшувала недо-
стача зброї — рушниць, гармат, набоїв. «Запасним» не вистачало руш-
ниць для навчання, і вони приходили на фронт, уперше беручи в ру-
ки рушницю. А бувало й так, що рушниці мали тільки ті «запасні»,
які йшли у перших рядах. Уже в перший момент війни забракло
рушниць: їх було тільки 5.000.000, а змобілізованих 6.50.000 осіб. За
рік у Росії виробляли лише 600-700 тисяч рушниць. Не вистачало
гармат та набоїв.'" Головне Артилерійське Управління перед вій-
ною заявляло, що на кожну гармату потрібно 7.000 набоїв, але Війсь-
кове Відомство заготовило тільки по 900 набоїв, себто у 8 разів менше.

У грудні 1914 року вичерпано майже всі набої, і наказано було
витрачати на день на батерію лише по одному набою, себто фактично
воювати без артилерії. До цього треба додати, що ніхто не думав, що
війна буде така довга.'"

В таких умовах була російська армія, коли 18 квітня 1915 року
почався наступ німецько-австрійських військ на Галицькому фронті
— між Горлицями та Тарновом. Німецька армія вперше застосувала
так званий «гураґаннии вогонь». На російський фронт німці стягнули
200 важких гармат, проти яких російська армія могла поставити тільки 4. На «гураганний вогонь» — 700.000 набоїв за кілька годин
— вона відповідала 5-10 пострілами з кожної гармати.

Почався відступ російської армії. 9 червня 1915 року німці зайня-
ли Львів, а в липні вся Галичина і значна частина Волині були вже
в німецьких руках. Ця поразка мала величезне значення для даль-
шого перебігу війни і для України. Вона викликала деморалізацію
в російській армії — перший сигнал майбутньої революції. Люди ги-
нули тисячами, безборонні перед могутньою навалою ворога. Почали
ширитися чутки про зраду на самій вершині, біля цариці Олександ-
ри, брат якої, герцог Гессенський, воював у німецькій армії. В центрі
тих чуток був «старець» Григорій Распутін, неписьменний, розпусний
сибіряк, селянин, що «знайшов стежку» до царської родини. Як від-
гук на ці чутки, в Москві, наприкінці травня 1915 р., вибух погром
німецьких торговельних та промислових підприємств; розгромлено
475 підприємств, понад 200 приватних мешкань; збитки внаслідок
погрому становили понад 40.000.000 рублів. Дуже цікаво, що й гене-
рал А. Денікін у 1917 році згадував, що артилерія внаслідок зради
була позбавлена набоїв.'"

У стриманій формі Державна Дума поставила питання про «міні-
стерство громадського довір'я». А в той же час ліві партії, головно
большевики, вели агітацію за припинення війни.

На тлі цих загальноімперських подій щораз тяжчою ставала си-
туація в Україні. Відхід російської армії від Карпат ніс нову ката-
строфу для населення Галичини: почалося масове виселення україн-
ців та жидів, яких російський уряд вважав за шпигунів та взагалі
«неблагонадійних осіб». Галичани, що перейшли на православ'я, ви-
їздили добровільно, побоюючись австро-угорської помсти. Усіх га-
личан спрямовували до Сибіру.

У зв'язку з ьіпступом російського війська на схід, виселяли лю-
дей з Холмщини. Волині, Поділля. Села палили, щоб залишити воро-
гові пустелю. Люди йшли з малими дітьми, із злиденним майном,.
гнали худобу, для якої не було фуражу, і вона дохла по дорозі. Коли
валка доходила до залізничної станції людей напхом садовили у ва-
гони і днями-тижнями везли за Урал, до Перму тощо. Коли нарешті
відкривали вагони, то були випадки, що знаходили там самі трупи.
Так у XX ст. Україна зазнала того ж лиха, що перенесла у 1670-их
роках під час «великого згону». До жаху руїни приєдналися пошесті
тифу, червінки, які косили «виселенців».