З осени 1915 року почалася евакуація міст Правобережної Укра-
їни. Київський університет перевезено до Саратова, Політехнікум —
до Воронежу. Школи, державні установи перевозили до різних міст,
розділяючи родини. Порушено було питання про евакуацію Кисво-
Печерської Лаври з її святинями. Вивозили бібліотеки, музеї. У Києві
почалася паніка.

Трагічні події 1914 та 1915 років викликали перелім у ставленні
українців Наддніпрянщини до російського уряду. Зник той «патріо-
тичний» запал, який переживало багато з них на початку війни,
і зростала свідомість, що перемога Росії принесе Україні нові кайда-
ни. Рада ТУП, яка стала єдиним об'єднуючим політичним осередком
партій, ухвалила у вересні 1914 р. постанову про те, що українці му-
сять зайняти невтральне становище у війні. На цій підставі ТУП не
погодилося з діяльністю СВУ, який закликав боротися спільно з ав-
стрійською армією,

Унаслідок поразки 1915 року російський уряд став «м'якішим»
у відношенні до українців-наддніпрянців. Визнаючи, що головна при-
чина поразки у поганій підготові, уряд погодився на громадську до-
помогу, Внаслідок цього виник ряд могутніх організацій «Воєнно-Про-
мисловий Комітет», «Союз Міст», «Земський Союз». Уряд давав їм
кошти, а ці організації творили майстерні для виробництва потрібного
приладдя, апаратури, споряджали санітарні потяги, організували
шпиталі. Поволі змінилося ставлення російського ліберального гро-
мадянства до українського питання. Російська поступова преса кри-
тикувала політику російського уряду в Галичині, а П. Мілюков в Дер-
жавній Думі назвав її «європейським скандалом».

Вліті 1915 року київським українцям вдалося здобути дозвіл
уряду на заснування «Общества помощи населению Юга Россип, по-
страдавшему от воєнних действий». Це товариство мало широкі зав-
дання: організацію шкіл для дітей втікачів, допомогу арештованим
та висланим галичанам, хворим і т. п. Багато українців вступило до
«Комітету Південно-Західнього фронту Всеросійського Союзу Міст»,
головою якого став український громадський діяч, барон Штейнгель.
«Союз Міст» давав великі кошти на допомогу втікачам і взяв на себе
опіку над українським населенням Галичини, організацію україн-
ських шкіл та лікарень. В установах Комітету працювали тисячі
української інтелігенції, студентів, інженерів, лікарів. У повному
контакті з ним працював Земський Союз."'

Галичина переживала інші труднощі. Організація Українських
Січових Стрільців розпочалася з великим успіхом. Головна Україн-
ська Рада звернулася до населення з відозвою, в якій пояснювала
мету організації цього легіону: всі українці повинні взятися за зброю,
щоб розгромити Росію, визволити Україну і створити з усіх україн-
ських земель єдину Самостійну Державу із столицею в Києві. За два
тижні записалося 30.000 осіб, але австрійці обмежили число добро-
вільців до 2.000.'"

Успіхи Австрії у війні з Росією в 1915 році відкрили для Галичини
широкі перспективи. Загальна Українська Рада звернулася до «всіх
народів цивілізованого світу» з деклярацією, в якій заявляла про
свою мету створити «Вільну Самостійну Українську Державу» з усіх
земель українських, які залишилися під Росією; з земель українсь-
ких у межах Австро-Угорщини — створити територіяльно-націо-
нальну автономну область. Представники Загальної Української
Ради вели переговори з урядом Австро-Угорщини, домагалися поши-
рення українських прав на Холмщину та Волинь. Але досягли не
багато: замість намісника-поляка призначено німця, Колярда; легіон
Українських Січових Стрільців перетворено на полк Українських
Січових Стрільців. Страшним ударом для українців було утворення
Польської Держави та надання Галичині широкої автономії без по-
ділу на землі польські та українські. Фактично це було переведення
українців під повну владу поляків."'

Президія Загальної Української Ради склала свої уповноваження.
Почалася повна дезорганізація серед українців. Провід перейшов до
Української Парляментарної Ради, на чолі якої став Ю. Романчук,
а заступником його — Є. Петрушевич.

Енергійно працював Союз Визволення України. У «Віснику СВУ»
з 1 вересня 1914 року надруковано плятформу Союзу: створення
Самостійної Української Держави з конституційним монархом, з де-
мократичним ладом, повною свободою для всіх національностей,
з самостійною Українською Церквою. Союз узяв на себе репрезен-
тацію інтересів Великої України і вів переговори з Центральними
Державами. Він мав представників: у Берліні — О. Скоропис-Йолту-
ховського, у Туреччині — М. Меленевського, у Болгарії — Л. Ганке-
вича, у Швеції та Норвегії — О. Назарука, у Швайцарії — П. Чика-
ленка, в Італії — О. Семенова. Союз видавав часописи і книжки різ-
ними мовами, які інформували про Україну. Були дуже цінні ви-
дання — М. Грушевського, С. Рудницького. Наслідком цих інформа-
цій з'явилося багато статтей про Україну в чужоземній пресі. Крім

того Союз розсилав лекторів, які читали доповіді про Україну в Ні-
меччині, Болгарії. Гірше була справа в Австрії, яка не рахувалася
з політикою Союзу Визволення України, бажаючи перетворити його
на суто службову, підсібну організацію.

Деякі інформації Союзу Визволення України мали успіх, викли-
кали зацікавленість, але реального нічого не давали. Більше значен-
ня мала діяльність членів СВУ в таборах для восннополонених. їм
удалося виділити українців-военнополонених в окремі табори у Фрай-
штадті в Австрії, де було біля 30.000 вояків, і в Раштаті, Ганновері.
Гмюндені — у Німеччині; удалося поліпшити загальні умови життя
в тих таборах, організувати там школи, бібліотеки, церкви. Головне
завдання — політичне виховання полонених, перетворення їх на
свідомих українських громадян — дало блискучі наслідки. Проте,