Реферат з історії України

“Україна в умовах десталінізації”

Після смерті Й.Сталіна у березні 1953 р. було взято курс на реформи у суспільно-політичній та економічних сферах.

Спричинило їх необхідність:

підкоригувати збанкрутілий політичний курс на “загострення класової боротьби”;

відмовитися від масових репресій;

реальніше підійти до розв’язання соціально-економічних проблем;

бодай частково лібералізувати громадське й культурне життя.

Сприяло цьому позбавлення влади Л.Берії та його прибічників, зокрема тодішнього міністра внутрішніх справ УРСР, П.Мешика – організаторів масових репресій, депортацій, переслідувань інакодумців.

Почалася реабілітація людей, репресованих з політичних мотивів, ліквідація концтаборів, звільнення в’язнів.

Оцінюючи перші й наступні десталінізаційні кроки радянського керівництва, політолог М.Джилас лучно зазначав: “Творець замкнутої соціальної системи, Сталін був водночас її зброєю, і коли змінилися обставини, став її жертвою... Його “помилки” помітніші, ніж у інших, і тому Сталін – найдешевша ціна, якою вожді цієї системи хочуть викупити себе і саму систему з її значно суттєвим та більшим злом”.

Уже початковий період десталінізації привів до серйозних змін в Україні. Характерними рисами цього періоду стали приниження компанії проти націоналізму, невже уповільнення процесу русифікації, зростаюча роль українського чинника у різних сферах суспільного життя.

Середина 50-х років характеризувалася, з одного боку, посиленням впливу сталінщини, а іншого – виникненням необхідності принципових змін в усіх сферах життя суспільства.

Ускладнювалася ситуація й тим, що психологія більшості людей була деформована. Мільйони людей ще перебували в сталінських ГУЛАГах. Ще кровоточили рани від братовбивчої війни на західноукраїнських землях.

І все ж у суспільно-політичному житті назрівала суттєві зміни. Вагомою подією на цьому шляху став ХХ з’їзд КПРС (14-25 лютого 1956 р.).

Після ХХ з’їзду КПРС почалась десталінізація – процес обчищення радянського суспільства від характерних ознак культу особи Й.Сталіна (1956-1964 рр.).

Перед делегатами постав новий образ Сталіна – жорстокого, малокомпетентного тирана, котрий послідовно створював свій культ, безжально знищуючи опонентів і вчорашніх соратників.

Жорстокій критиці була піддана центральна фігура офіційно насаджуваної десятиліттями системи канонізованих цінностей. Ідол десятків мільйонів людей, символ єдності й могутності радянської системи.

Цей момент можна вважати точкою відліку ланцюгової реакції звільнення радянського суспільства від тих рис, що гальмували його розвиток навіть на шляху, накресленому офіційною комуністичною доктриною. Проте гостра критика, яку містили документи, прийняті на з’їзді, не зачіпала суті командно-адміністративної системи, зводячи всі вади системи до культу особи. Але до нового визнавання тоталітарної системи було ще далеко.

Розгорнулась “десталінізація по вертикалі” – автоматичне шаблонне засудження “культу особи” всіма партійними та інде алогічними структурами.

Але процес десталінізації в Україні відбувався повільніше. Із запізненням у пресі стали з’являтися статті в “дусі рішень ХХ з’їзду”. Тон і зміст критики української преси були стриманішими, ніж загальносоюзної. Зміни торкнулися переважно сфери культурного життя. До березня 1957 р. повернулися до рідних осель 20043 учасники оонівського руху і 22497 “бандитських посібників” 6416 осіб, засуджених за інші антирадянські виступи, 9111 членів сімей оунівців, висланих за рішенням особливих нарад МВС СРСР.

На кінець 50-х рр.. органами КДБ і прокуратури республіки було переглянуто справи майже 5,5 млн. Осіб, які перебували на обліку репресивних органів.

Фактично було реабілітовано 58% репресованих.

Ці цифри свідчать про жахливі масштаби репресій і водночас про обмеженість процесу реабілітації. Поза законом залишилась більшість жертв репресій 20 – початку 30-х років, діячі ОУН-УПА та інші.

У цій обмеженості й непослідовності відчувалась певна система – поза процесом реабілітації залишилися майже всіх. Хто був так чи інакше пов’язаний з обвинуваченнями в націоналізмі.