РЕФЕРАТ

На тему:

Україна в умовах командно-адміністративної системи СРСР (1945—1985 рр.)

ПЛАН

Вступ

1. Україна в останній період “сталінщини” (1945 – 1953 рр.)

2. Лібералізація тоталітарної системи у 1950-х – 1960-х роках

3. Наростання застійних явищ у 1970-х – першій половині 1980-х рр.

Література

Вступ

Вивчення основних тенденцій суспільно-політичного, економічного і духовного розвитку України на межі ІІ і ІІІ тисячоліть становить актуальне завдання багатьох соціально-гуманітарних дисциплін. У курсі історії України головним є осмислення історичного досвіду нашого народу у контексті сучасних проблем і завдань.

Запропонований увазі студентів конспект-довідник хронологічно охоплює період від завершення ІІ Світової війни (1945 р.) і до початку ІІІ тисячоліття (2002 р.). Тематично матеріали посібника висвітлюють основні етапи повоєнного розвитку та занепаду радянської командно-адміністративної системи і становлення суверенної української держави. Ці етапи були неоднозначними за довготривалістю, характером і напрямками суспільно-політичних змін; так само різними є їх оцінки і відображення у навчально-методичній літературі, у публікаціях та свідомості наших сучасників. В цілому увесь період радянської і особливо пострадянської історії сприймається сьогодні ще досить суб’єктивно, відповідно до набутого життєвого досвіду, знань та громадянських переконань. Тому сподіваємося, що підібрані і систематизовані тут довідкові матеріали стануть у нагоді студентам усіх спеціальностей для підготовки до семінарських занять та іспитів, а також для самостійного опрацювання завершальних 10-ї і 11-ї тем курсу історії України у нашому університеті.

Конспект-довідник може бути використаний і під час вивчення відповідних розділів інших суспільно-гуманітарних дисциплін – філософії, політології, соціології, економіки, культурології та ін. на старших курсах. Адже фактологічний виклад основних подій нашого недавнього минулого становить необхідну підставу для наукового розуміння тих складних трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні сьогодні, і які, очевидно, триватимуть ще й у наступні роки і десятиліття. Мова йде не лише про системну кризу і розпад СРСР та об’єктивну закономірність становлення суверенної української держави, але, насамперед, про необхідність подолання стереотипів тоталітарного мислення і способу дій, виявлення тих перспективних орієнтирів суспільного поступу, які дозволять з найменшими втратами подолати труднощі і проблеми сучасного перехідного періоду.

Матеріали конспекта-довідника подані в авторській редакції відповідно до навчальної програми. Тему 10, а також хронологічний довідник, додатки і список літератури підготував ст. викладач В.М.Гром, тему 11 – доцент В.І.Цибульський. Загальне упорядкування текстів здійснив В.М.Гром. Зважаючи на обмежений обсяг видання, упорядники свідомо зосередили свою увагу лише на найголовніших подіях української історії, і в основному на тих, що відбувалися в Україні; зацікавленим у вивченні загальної і регіональної історії, а також історії української діаспори, церкви, культури, рекомендуємо звернутися до спеціальних досліджень, які подаємо у списку літератури.

Бажаємо усім нашим читачам успіхів у нелегкій, але необхідній справі наукового пізнання минулого нашої Батьківщини та розуміння незворотності історичних і політичних перемін на зламі ІІ і ІІІ тисячоліть.

1. Україна в останній період “сталінщини” (1945 – 1953 рр.)

УРСР на міжнародній арені. У післявоєнний період відбулися важливі зміни у міжнародному становищі УРСР: у 1945 р. Україна стала членом-співзасновником ООН. Рішення про прийняття УРСР у члени-співзасновники ООН було викликане, з одного боку, визнанням ролі і значення України у розгромі фашизму, а з іншого – наслідком боротьби за голоси і вплив у післявоєнному світі між СРСР та західними державами.

Ще у 1944 р. Сталін прийняв далекоглядне рішення про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин. Тоді ж був утворений Наркомат закордонних справ УРСР на чолі з О.Є.Корнійчуком. Розпочалася також робота по створенню збройних сил республіки і навіть був призначений нарком оборони генерал-лейтенант В.П.Герасименко, але згодом від цієї ідеї відмовились.

З проголошенням ООН 24 жовтня 1945 р. Україну обрано до складу Економічної й Соціальної Ради, протягом 1948-1949 рр. вона була постійним членом Ради Безпеки ООН, пізніше входила до Всесвітньої Ради Миру, з 1954 р. – до ЮНЕСКО та ін. УРСР брала участь у Паризькій мирній конференції 1946 р., у підписанні мирних договорів з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією, Фінляндією.

Але діяльність УРСР на міжнародній арені носила обмежений, декларативний характер і повністю залежала від московського центру. Як і СРСР у цілому, Україна у післявоєнний період була втягнута у вир “холодної війни”.

Встановлення західних кордонів. Переселення. Операція ”Вісла”. До складу УРСР у 1945 р. було включено Закарпаття, згодом були підписані відповідні договори з Чехословаччиною та Угорщиною.

Найскладнішим було врегулювання українсько-польського кордону. Поляки претендували на західноукраїнські землі, на Львів і Галичину. Проте на Кримській конференції (лютий 1945 р.) основоположною в українсько-польському розмежуванні стала т. зв. “лінія Керзона”, що проходила по річках Сян, Західний Буг, Вісла і була визнана ще у 1919-1920 рр. як східний кордон Польської держави (її ініціатор Дж.Керзон тоді був міністром закордонних справ Великобританії).

Внаслідок переговорів між СРСР, США і Великобританією, українсько-польський кордон встановлювався західніше Львова, але такі українські етнічні землі, як Холмщина, Підляшшя, Посяння і Лемківщина (т.зв.“3акерзоння”) із містами Холм, Ярослав, Перемишль, Сянок та ін. визнавалися польською територією.

Протягом 1944-1946 рр. відбувалося добровільно-примусове переселення українців (всього бл. 480 тис.) з їх етнічних земель Закерзоння до УРСР; відповідно поляки (бл. 810 тис.) виїхали з України до Польщі.

У квітні-серпні 1947 р. польський уряд під приводом ліквідації загонів УПА здійснив насильницьке переселення понад 140 тис. українців із Закерзоння у північно-західні воєводства Польщі (операція ”Вісла”). Розселені окремими сім’ями поміж поляками, українці були приречені на денаціоналізацію й спольщення.

Ця злочинна акція була узгоджена і підтримана військовими силами СРСР і Чехословаччини. У концтаборі Явожно поблизу Кракова, на території філіалу колишньої