Замість одинадцятилітки, що претендувала на політехнізацію школи, знову повернулися до нової десятилітки. Селянам були повернуті присадибні ділянки. Закінчилося повсюдне поширення цариці полів кукурудзи. Колгоспники одержали пенсійне забезпечення, була гарантована мінімальна зарплата для працюючих у колгоспах. Знизилася норма обов'язкових постачань, і збільшилися закупівлі сільськогосподарських продуктів по більш високих цінах. Однак усі ці сільськогосподарські заходи були намічені ще при Хрущеве. Останнім сплеском новаторства з'явився вересневий (1965 р.) Пленум ЦК КПРС, на якому з ініціативи А. Н. Косигіна була проголошена господарська реформа. Але перетворення в життя програми економічних перетворень було настільки утруднене, що незабаром вона припинила своє існування. Не останню роль зіграло негативне відношення до реформи Л. І. Брежнєва. Він намагався обійтися без мало-мальськи серйозних перетворень не тільки в економіці. Була зведена на немає ідея постійного відновлення, ротації кадрів. У противагу їй було висунуте гасло стабільності, що в першу чергу влаштовувало апарат керування.

Л. І. Брежнєв не повернувся до сталінських репресій, але успішно розправлявся з інакомислячими. Не було необхідності у відтворенні каральних органів у колишньому, сталінському, масштабі, хоча потреба в їх (чіткої( роботі, зрозуміло, не відпала. Неугодних тепер необов'язково було повідомляти політичними супротивниками, можна було обмежитися лише звичайною уголовщиною чи оголосити цих людей психічно нездоровими, а так само просто вислати з країни.

При Брежнєву склалася традиція багатослівного вираження своїх думок, причому сам він, як правило на будь-яких заходах не упускав можливості виголосити промову. Але на засіданнях Секретаріату ЦК чи Президії Л. І. Брежнєв майже ніколи не виступав першим. Давав висловитися всім бажаючим, уважно прислухався і, якщо були істотні розбіжності, волів відкласти питання, підробити, погодити його з всіма і внести на новий розгляд. Саме при ньому поширилася практика багатобічних погоджень, що вимагала десятків підписів на документах. Лише при рішенні кадрових питань Брежнєв надходив прямо протилежно. Тихо і майже непомітно йому удалося перемінити більше половини секретарів обкомів, значну частину міністрів, багатьох керівників центральних наукових установ. Сміливих новаторів заміняли розповсюдженим типом керівника. Розвивався тихих, позбавлених бійцівських якостей, принциповості, неквапливо, але вміло розпоряджаючий розподілом цінностей працівник. Рішення замінялися багатослівними мовами з приводу рішень. Вимовлялися часто правильні, гарні мови, приймалися правильні, гарні постанови, за яким нічого не стояло і які, відповідно, залишалися на папері.

Зміни торкнулися і теорії. У 1936 році в (Правді( була опублікована стаття (Про будівництво розвитого соціалістичного суспільства(. У ній по суті містилося відмовлення від гасла (розгорнутого будівництва комунізму(. Але замість реальної оцінки існуючого положення робився висновок, що в нас уже побудоване розвите соціалістичне суспільство. Ця теза повторювалася в багатьох мовах Брежнєва, ввійшов у преамбулу до Конституції СРСР, по своїй демократичності Конституції, що уступала, 1936 року. Більш того, була створена й активно розроблялася концепція розвитого соціалізму, проголошена творчим продовженням марксизму-ленінізму. Крім того, нормою стали відверті і грубі лестощі на адресу Генерального секретаря ЦК КПРС. Держава не тільки забезпечувала процес, але усе більш гальмувало розвиток суспільства у всіх областях: економічної, культурної, моральної.

Це, звичайно, не означає, що країна не розвивалася зовсім. Народ продовжував трудитися. Промислове виробництво повільне, але росло, хоча все більша увага звертали на себе два вкрай небезпечних явища. Стрімко збільшувався видобуток палива. За 15 років було добуто стільки ж, скільки за попередні десятиліття розвитку країни. А також неухильно зменшувалася частка предметів споживання в загальному випуску продукції. Незважаючи ні на які заяви і пропагандистські гасла, країна продовжувала розвиватися екстенсивно, тобто за рахунок розширення капіталовкладень, уведення нових потужностей, розгортання нових грандіозних будівництв. Ситуація ускладнилася тим, що були відкинуті які-небудь пошуки модернізації самої моделі соціалізму.

Причина економічної і технологічної відсталості була одна - нерозуміння і страх перед назрілими господарськими перетвореннями, що неминуче повинні були спричинити за собою (що і відбувається в даний час) політичну реформу, спрямовану на обмеження влади, опори, брежнєвського режиму бюрократії.

Чи можна провину за всі негативні явища, що склалися в середині 60-х років - початку 80-х років, покласти особисто на Л. І. Брежнєва? Це був самий спрощений варіант пояснення ситуації, що зломилася. Брежнєв став лише флагманом тієї соціальної групи, що зв'язана з адміністративно-управлінською ланкою. Саме її інтереси відігравали вирішальну роль у цей час, вони ж і визначили характер цього часу, обумовленого нині як застій.

Список використаної літератури