Крім цих кількісно невеликих українських колонiй у торговельних центрах, що складалися з людей цілком вільних, до Криму, починаючи з другої половини ХІV ст., а особливо з кінця ХV ст., коли Кримське ханство стало васалом турецького султана, напливає чимраз більше й більше українських бранців-невільників. Як відомо, Кримське ханство перетворило напади на українські землі, основною метою яких було захоплення ясиру, у своєрідний промисел. Рацції відбувалися майже щорічно, а деколи два-три рази на рік. За моїми неповними підрахунками протягом XV-першої половини XVII ст. татари (не лише кримські, але й буджацькі та іншi степові орди з Пiвнiчного Причорномор’я), а також турки знищили та вивезли з України близько 2-2,5 млн. чоловік. Треба думати, що не менше половини цих людей (решту продавали поза межі Криму) осiдало на пiвострові. Життя українських рабів було дуже важке, до них ставилися з великою жорстокістю, хоча бували періоди, коли їм жилося й трохи краще. Смертність серед рабів була дуже висока.Чоловіків брали на роботи в сільське господарство, вони ставали рабами-слугами в містах (також у мешканцiв не мусульман, а християн). Жiнки ішли до гаремiв; чоловіків часто кастрували. За висловом Михайла Литвина, литовського посла до кримського хана (це 60-і рр. ХVІ ст.), невільники жили гірше від собак. Рабство тривало різний час - бувало, що й досмертно, але є відомості, що в певний період тривало лише 6 років, пізнiше невільників відпускали на волю, але без права покидати країну.

Велика кількість невiльників-українцiв спричинила значнi зміни в Криму в антропологічному, демографічному, і, навіть культурно-релігійному відношеннях.

Перевага українських жінок у гаремах та їх існування у ролi наложниць довели до виникнення, великого прошарку мішаного населення, т. зв. тумiв. Дітей-метисiв також можна було продавати, але так чи інакше, такий процес довів до анропологічних змін, помітних ще донедавна. Татари з аристократичних родiв - мешканці міст поступово втрачали ознаки монгольської та туранської рас, чимраз більше наближаючись до расових типів, характерних для українців. (Таке спостереження зробив у кінці ХІХ-на початку ХХ ст. А. Кримський; такі спостереження робив і я сам у 50-х рр. нашого століття, перебуваючи в середовищі, де були репресованi кримські татари як із степової, так i з гірської та побережньої частин Криму).

В етнодемографічному відношеннi проживання велетенської кількості українського - хоча й підневільного - населення в Криму призвело до того, що в другій половині XVII ст. українці стали основними мешканцями Криму. Це можна статистично довести відносно Кримського ханства - це можна припускати відносно турецької частини (кафського еялету) Криму. (При цiй нагоді я хочу застерегти від дуже поширеної в наш час помилки, коли Крим у минулому розглядають як одну політичну цілiсть - Кримське ханство. Насправді, Крим поділявся на дві майже рівнозначнi - з точки зору кількості населення - частини: Кримське ханство з столицею в Бахчисараї і портом Гезлеве (сучасна Євпаторія) та турецьку провінцiю - еялет з центром у Кафі. До складу провінції входило цiле пiвденне побережжя пiвострова з такими містами, як Ак-Яр, тепер Севастополь, Балаклава, Мангуп, Алупка, Ялта, Алушта,Судак, Керч, Єні-Кале. Згідно з переписом населення Кримського ханства 1666-1667 рр. (його дані записав у своїх мемуарах турецький мандрівник Евлiя Челебi), на 187 тисяч кримських татар і 20 тисяч вільних представників інших національностей (вірмени, греки, євреї, караїми) припадало 920 тисяч невільників, в основному, для даного часу, українців. Іншими словами, близько чотирьох п’ятих населення Кримського ханства були українці. Аналогічним було, мабуть, становище у турецькій частинi Криму. Ще іншими словами - в абсолютних числах у другій половинi ХVII ст.в Криму було більше українців, анiж сьогоднi.

З етнодемографічної точки зору про український Крим можна говорити вже в другій половинi ХVII ст. Про антропологічнi наслiдки я вже згадував. Були й культурно-ідеологічнi. Цей же Евлiя Челебі пише, що в Акмечеті (сучасному Сімферополі) були дервіші, мусульманські ченцi, які розповідали йому про Марію, матір “пророка козаків” Ісуса. Очевидно, такі розмови мали дуже мало спільного з ортодоксальним iсламом, для якого жінка просто не має душі.

Хоча побоювання революції рабів, здається, існували в тогочасному кримському суспільстві, До такого вибуху не дійшло не лише тому, що основна маса невільників (крім тих, які пiшли шляхом добровільної ісламізації та тюркізації - це робило потурнаків негайно вільними) була дуже сильно пригноблена, їх часто довго тримали в кайданах, але й тому, що також для тих, які не відцуралися, в першому поколiннi, свого народу і своєї віри, шлях повернення в Україну або до об’єднання з нею практично майже завжди був зачинений.

Як би не підходити до проблеми чотирьох п’ятих українського населення Криму в другій половинi ХVII