видали в Петербурзі путівник “Крым с Севастополем, Балаклавою и другими его городами”). Відомості про Сімферопольський некрополь ХVIII ст., опубліковані на початку ХХ ст. кримським українським істориком А. Маркевичем, підтверджують данi антропонімічним матеріалом. Описуючи севастопольський ринок другої половини ХІХ ст. російський письменник К.Станюкович писав, що мова на ньому “звучала мягким тоном малороссийского акцента” (Оповідання “Втеча”, події 60-х років ХІХ ст.). Подібних спостережень, що говорять про сильну українську стихію в Криму ХІХ ст. є багато. Поки що не вдається всі цi відомості пiдтвердити статистично, бо, як відомо, російська статистика практично не відрізняла малоросів від великоросiв, а в тих нечисленних випадках коли це робила, дані були явно фальсифіковані.
Вже в кінцi ХІХ ст. з українського кримського середовища почали виходити громадсько-політичнi та культурні діячі. 0дним з найвидатнiших був Іван Липа, що народився в Керчi у 1865 р., письменник, видавець, політичний діяч, спiвавтор програми “Братства тарасiвців” (1893 р.), яке слушно чи неслушно вважають першою східньоукраїнською організацією націоналістичного напрямку. Видатного українського історика-кримознавця кінця ХІХ - початку ХХ ст. Арсенія Маркевича я тільки що згадував. Про організоване українське суспільно-політичне життя в Криму до часів революції 1905-1907 р.р., однак, не могло бути мови - принаймні досі не вдалося знайти переконливих доказів його існування. Утиски царату були надто сильні; в таких умовах український національний рух у Криму, навіть у чисто культурному планi, розвиватися не міг.
Становище помітно міняється пiд час та пiсля революції 1905-1907 р.р. Українське суспільно-політичне i iнше життя (правда, далі неофiційне, напiвлегальне) концентрується у Сімферополі та Севастополi. У 1905-1906 р.р. у Сімферополi виник гурток українських соціалiстів-революціонерів; у Севастополi ще до 1905 р. було утворено гурток “Кобзар” на чолi з директором державної жіночої гімназiї Вячеславом Лащенком. У севастопольському гуртку основну роль грали офіцери-українці морського флоту (флот комплектувався, в основному, з українцiв - їх кількість у період між революціями 1905 та 1917 р.р. доходила до 75%). Українцi Криму отримують власну українську пресу - в сімферопольській газеті “Тавричанин” був постійний окремий відділ “Українцям”.
До того, як перейти до висвітлення питання про український національний рух у Криму 1917-1918 р.р. хочу коротко зупинитися на мiсце, яке посідав Крим в українській геополітичнiй структурі.
Інтеграцiя Криму з Україною почала здійснюватися з моменту лiквідацiї Кримського ханства. Таврійська область, пiзнiше губернiя, охоплювала до 1917 р. не лише пiвострів, але й три великі повіти сусідньої Степової України, заселенi майже виключно українцями. Для пiвострова цi повіти відігравали роль сільськогосподарського тилу. Інтеграцiя здійснювалася не лише економічним, але й політично-адмінiстративним шляхом. В період існування Новоросiйського генерал-губернаторства (з 1797 р.) Крим узагалi опинився в “українському оточеннi”. До складу генерал-губернаторства увійшли, крім Таврійської, також Херсонська і Катеринославська губернiї, в один час (до 1842 р.) ще й Кубань - Область Чорноморського війська. Тому не було нiчого дивного в тому, що з моменту свого утворення Центральна Рада розглядала Крим як потенцiйно складову частину України. Згідно з ухвалами Українського національного конгресу 19 квітня 1917 р. було встановлено норму представництва від Таврії до Центральної Ради - 3 члени. Серед членів Центральної Ради був представник від кримських татар Ю. Дежур Журов. Центральна Рада призначила свого комісара для Таврії у Сімферополi. Як згадує у своїх спогадах Михайло Грушевський, на З'їзд народів колишньої Російської lмперiї, що проходив у Києві 8-16 вересня 1917 р. “з Криму прибула особливо велика їх (мусульман Криму - Я.Д) делегацiя, незвичайно горнулась до українського руху і викликала гаряче спочуття українців” (М. Грушевський.Спомини.Київ, 1989. № 11.С.140). 7 листопада 1917 р. у Києві було утворено Крайовий комітет для охорони революцiї на Українi, який поширив свою владу на дев’ять губернiй, включаючи Таврійську (цiкаво, що до цього комітету, пiдпорядкованого Центральнiй Раді, увійшли також представники росiйських бiльшовиків, визнаючи, таким чином, пiдпорядкування Криму Києву).
Великі зміни відбувалися у самому Криму. У Сімферополi після лютневої революцiї відбулися збори української інтелiгенцiї (понад 200 чоловік), на яких було утворено Сімферопольську українську громаду, її очолив викладач гімназiї Клименко. У складі Залогової (гарнізонної ради солдатських депутатів було утворено українську секцiю для культурно-освітньої роботи. Виник Український військовий клуб ім. гетьмана П.Дорошенка (головою клубу став офіцер Мацько). 24 травня 1917 р. у Сімферополi відбулося величаве Шевченківське свято, в якому взяло участь близько 15 тис. осіб, делегацiї з Феодосiї, Севастополя, від Чорноморського флоту. В цей же день з українізованих частин Сiмферопольського гарнiзону (вони налiчували 10 тис. чоловік на 30 тис. всієї залоги) було утворено Перший український сімферопольський полк ім.гетьмана П. Дорошенка, що зайняв окрему казарму, вивісивши синьо-жовтий прапор. (Виходить, що у 1917 р. вивісити в Криму синьо-жовтий прапор було легше, ніж тепер!) Пiд час виборів до Сімферопольської міської ради 1917 р. українцi висунули своїх кандидатів i провели до складу мiської ради трьох радних-українцiв.
У Севастополi пiсля лютневої революцiї гурток “Кобзар” вийшов з пiдпілля. У березнi 1917 р. він провів першi збори українських моряків. Почався рух за українiзацію Чорноморського флоту. У квітнi 1917 р. на других зборах було утворено Українську чорноморську громаду на чолi з В. Лащенком, про якого я вже згадував. Українська чорноморська громада мала свій центр у будинку Унiон-банку на головнiй вулиці Севастополя. У громаді працювали військова, просвітня, агітацiйно-пропагандистська та господарська секцiї, в яких дуже активну участь брали вищі рангом офiцери флоту. До кінця квітня українські корабельні ради або гуртки виникли майже на всіх