1917 р. починають у Криму виходити українські книжки. У Севастополi виникло українське видавництво “Атос”, що вида- ло, між iншим, драматичний твір-комедію В.Товстоноса “Товариш Пролітайло”; у Феодосiї було надруковано брошуру П. Нечипоренка “Про стародавню Русь”. У наступному, 1918 р. в Сімферополі побачили світ “Пісні та вірші” Д. Ткаченка.

Весь український громадсько-політичний, військовий та культурний рух натрапив на страшну протидію російських шовіністичних кіл та зрусифікованої верхівки деяких національних меншостей(євреїв, поляків). З іншого боку, він користувався підтримкою кримських татар, білорусів, грузинів. При українській допомозі дійшло до утворення в Сімферополі татарського куреня пiд командуванням поручника Ібрагімова.

Як відомо, в кінці грудня 1917р. - на початку січня 1918 р. більшовицькі заколотники почали захоплювати територію Криму, зміцнюючи своє панування жорстоким терором, який коштував життя десяткам тисяч невинних людей. Жертвами терору стали також українські громадські та культурні діячі.

Хоча Центральна Рада в першi мiсяці своєї діяльності займала не завжди послiдовну позицiю, в остаточному результаті вона не відмовилася від цієї територiї та від Чорноморського флоту. 22 грудня 1917 р. в Києві було утворено Генеральний Секретаріат Морських Справ, перетворений 1 березня 1918р. на Морське Міністерство. Ще раніше, 14 січня 1918р. колишній російський Чорноморський військовий флот, а також торговельний флот було проголошено флотами Української Народної Республiки. У квітнi 1918 р. Центральна Рада устами міністра закордонних справ оголосила, що Крим становить частину України. В серединi квітня 1918 р. військова кримська група полковника Павла Болбочана (виділена із Запорозького корпусу генерала Натієва) почала наступ на червоний Крим. 20 квітня група прорвала більшовицький фронт на Сивашi, 22 квітня зайняла Джанкой, 25 квітня - Сiмферополь, поваливши там владу Раднаркому Кримської радянської республiки i захопивши в полон Штаб оборони республiки. Цього самого дня Гордієнківський кінний полк зайняв Бахчисарай. 29 квітня Чорноморський флот у складі 3 бригад лінійних кораблiв, 1 бригади крейсерiв, 1 бригади гідрокрейсерiв дивізії міноносцiв i 22 пiдводних човнiв пiдняв українські прапори.

Однак під натиском нiмцiв, що почали окупувати Крим, українські війська були змушенi вийти з Криму.

Гетьманський уряд, незважаючи на свою велику залежнiсть від нiмецької військової влади, не думав відмовлятися від Криму. В такому дусі діяли представники Української держави в Криму - адмірали Михайло Остроградський-Апостол (травень-червень 1918 р.) та Вячеслав Ключковський (з червня 1918р.). У липні 1918р. в Києві було утворено Комітет Степової України з завданням пiдготувати iнтеграцiю Криму. Місцевий кримський уряд що також опирався на німецьку збройну силу (уряд ген. Сулеймана Сулькевича, білоруського татарина за походженням), проводив різко антиукраїнську політику, намагаючись захопити ті три повіти континентальної України, які ранiше входили до складу Таврійської губернiї. Пiсля митної війни та фактичної блокади, проведених з українського боку, С. Сулькевич змушении був капітулювати. Внаслідок українсько-кримських переговорів у Києві (вересень 1918р.) було опрацьовано прелімінарний договір про входження Криму до складу Української держави зі збереженням внутрішньої автономiї, територіальної армiї, власної адмiністрації, зі статс-секретарем для справ Криму в Кабінеті Мінiстрів України. 11 листопада 1918 р. німцi передали рештки Чорноморського флоту (1 лiнiйний корабель, 1 гідрокрейсер, 7 мiноносцiв) Українi. 16 листопада в Криму,за погодженням з українською стороною, було утворено новий уряд на чолi з караїмом Соломоном Кримом.

Дальшi подiї в Українi та Криму зруйнували тi полiтичні й економічнi зв’язки, якi почали встановлюватися i зміцнюватися. Вони відбилися трагiчно також на становищі українців Криму. На Крим насувалися нові хвилi білого та червоного терору...

Недаремно я зупинився докладнiше на подіях 1917-1918 рр. Менi здається, що тут відчутні деякі аналогiї з подіями в сучасному Криму. Можливо, вивчення цих подібностей допоможе в боротьбі за рівноправність українського населення Криму, кількість якого досягне незабаром 1 млн. чоловік.

Закінчуючи свою розповідь, постараюся відповісти хоча б поверхово, на питання: скільки, все ж таки, могло бути українців у Криму напередодні революцій 1917 р. Про фальсифікаторство росій- ської дореволюційної статистики я вже згадував - та фальсифікаторська лінія відносно статистики Криму тривала також у радянський час. Спробую застосувати метод ретроспекції, виходячи з перепису 1926 р.

За офіцiйними даними цього перепису, в Криму на 714 тис. населення мешкало 301 тис. росіян (42%), 77 тис. українців (близько 11%), 179 тис. татар (25%). Відомо, що в Криму, як і в інших регіонах тогочасної РРФСР, кількість українцiв та білорусів у 1926 р. на суміжних до України та Білорусії територіях штучно дуже зменшували. Корективи, внесені демографічною статистикою, припускають, що в Криму в цей час мешкала приблизно однакова кількість росіян та українців - по 180-200 тис. чоловік (тобто, приблизно по 26%). Треба думати, що співвідношення національностей Криму не дуже змінилося протягом першої Світової війни і т.зв. громадянської війни. У 1913 р. в Криму мешкало близько 730 тис. осіб; якщо вважати, що й тоді українців було 26%, то загальна їх кількість становила близько 190 тис. Очевидно, що ці підрахунки вимагають перевірки (якщо вона можлива), але мені здається, що цифри відповідають тогочасним реалiям.

Які можна зробити висновки з того, що я говорив про етнiчну, а частково й політичну історію українцiв Криму т.зв. дорадянського періоду?

По-перше, починаючи з періоду існування давньої Київської держави, та ще й ранiше, серед мешканців