На наступному засіданні 9 липня 1923 р. комісія все ж визнала за необхідне, щоб усі центральні органи вели своє діловодство переважно українською мовою, а зносини цих центральних органів між собою та з губернськими органами також мали базуватися на україномовному діловодстві. Коли виникла дискусія з приводу пільгового віку для вивчення української мови, всі присутні проголосували за вік 50 років як такий, після якого службовець має пільги при вивченні мови, хоча, дехто пропонував визнати за такий вік 40 років. На одному із своїх засідань комісія розглянула й питання про Харків як столицю України. Було вирішено розробити план зосередження у Харкові українських культурних споруд. Це рішення було дуже слушним, адже майже повна зросійщеність столиці УРСР негативно впливала на процес українізації.

Проіснувавши близько місяця, Комісія Раднаркому постановила просити РНК запропонувати НК юстиції розробити, на основі протокольних постанов комісії, проект загального декрету та представити його на затвердження РНК. Таким чином, ця комісія була першим державним органом, який безпосередньо займався проблемами українізації, і хоча її функції обмежилися лише розробкою проекту декрету, все одно це було великим здобутком, адже завдяки роботі цієї комісії з'явився документ великої важливості.

Для українізації по партійній лінії діяла комісія ЦК КП(б)У з національного питання, яка в травні 1923 р. виступила з постановою про декретування обов'язкового знання всіма державними службовцями двох мов. Пропонувався термін – 1 рік. Але, виходячи з того факту, що комісія була партійним органом, цілком ясно, що вона не повинна була займатися питанням українізації центральних органів державної влади, хоча зрозуміло, що партійні постанови торкалися майже всіх сторін суспільно–політичного життя. До цієї комісії, а іноді до бюро Секретаріату ЦК КП(б)У надсилалися звіти про стан загальної українізації в держапараті. Так, у жовтні 1923 р. в ЦК КП(б)У надійшов документ від ВУЦВК, в якому зазначалося, що робота ВУЦВК щодо українізації розподіляється на дві частини: українізацію власного апарату ВУЦВК і українізацію підлеглого апарату, головним чином в Губвиконкомах. ВУЦВК підкреслював, організував курси української мови для співробітників у своїх стінах. Всього на курсах навчався 41 співробітник. Далі у звіті зазначалося: "Для того, аби надати роботі по українізації апарату ВУЦВК більшої важливості і для того, щоб зміцнити ту частину апарату, яка вже перейшла на українську мову, вжито такі заходи:

а) призначено нового керуючого справами ВУЦВК, що знає мову;

б) встановлений прийом нових співробітників, виключно таких, що знають мову;

в) взята на службу українська стенографістка".

Іншим органом, куди надходили документи щодо українізації і звідки чекали на допомогу, був Народний комісаріат освіти. НКО методологічно керував українізацією і разом з НК робітничо–селянської інспекції здійснював перевірку цього процесу. Цей наркомат був унікальною інституцією: "одночасно міністерство освіти та супер міністерство, якому було доручено контроль над культурними справами республіки та українізацію в усіх сферах життя". За браком єдиного керуючого органу, НКО мав очолити цю роботу, тим більше, що в керівництві Наркомосу майже завжди знаходились активні українізатори. З 1923 р. НКО очолював боротьбист Г.Гринько, якого зняли в 1923 р. за "надмірну українізацію". З 1924 по 1927 р. НКО керував О.Шумський, якого теж було знято з посади за надто активну, на думку Москви, позицію у справі національного відродження. У 1927 р. до керівництва справами НКО прийшов М.Скрипник, який "не тільки підсилив авторитет партійного керівництва українізації, а й посилив та підніс на вищий, так би мовити, державний рівень і сам процес українізації". Протягом всього періоду українізації НКО не втратив свого впливу на цей процес. Навіть коли вже була організована Центральна комісія українізації, НКО залишив за собою методичні, контрольні й дещо організаційні функції щодо українізації центральних органів державного апарату.

Ще у 1923 р. саме на НКО було покладене завдання зібрати інформацію та матеріали щодо українізації держапарату. Так ЗО липня того року Наркомос видав обіжник, в якому просив негайно надати такі відомості про хід кампанії по українізації:

а) які установи будуть українізуватися у першу чергу, які у другу і т.д.;

б) в який термін передбачається провести українізацію;

в) як проводиться українізація (організація курсів, прийом робітників, які знають українську мову). Відповіді на ці питання треба було надіслати не пізніше 31 липня, а вже наступного дня був затверджений декрет "Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвитку української мови".
НКО мав і деякі контрольні функції. Наприклад, в 1926 р. співробітник цього відомства К.Мушастий за мандатом НКО здійснив перевірку загального стану українізації Найвищого Суду УРСР. Результати, подані до НКО, виявилися вкрай незадовільними. Як з'ясувалося, всі співробітники НС УРСР непартійці проходили перевірку і їх було зараховано до відповідних категорій, але майже всі співробітники члени партії виявили мало бажання вивчати українську мову, мотивуючи це різними причинами. Курси української мови працювали в стінах НС УРСР з вересня 1923 р. по 26 квітня 1926 р. Перевіряючий особливо підкреслив той факт, що адміністрація "порушувала волю Уряду, приймаючи службовців на посади без знання української мови". 40 таких осіб було зараховано до установи після 15 липня 1925 р. І хоча, на