думку перевіряючого, НС був українізований на твердих 60%, це ще не доводило свідомого ставлення до політики українізації. Він підкреслював, що урядові службовці, боячись втратити посаду, активніше ставилися до українізації, а відповідальні ховалися за мур партійності й перевантаження роботою. Враховуючи ці моменти, співробітник Наркомоса досить категорично пропонував за незнання української мови звільняти з посад працівників, незалежно від характеру роботи.
На підставі липневої (1925 р.) постанови Раднаркому при НКО було створено підвідділ ліквідації української неписьменності (Укрлікнеп), який централізовано приступив до організації курсів і методичного керівництва справою українізації. На цей орган покладалася вся відповідальність за нормальне і якісне функціонування курсів. ЦК по українізації радапарату при РНК УРСР так зверталася до Укрлікнепу: "...Одержано з місць декілька повідомлень про відсутність в достатній мірі на місцях українських книжок при книгозбірнях, а також про недостатність вказівок, програм та інструкцій. ЦК по українізації пропонує вжити заходи щодо усунення вищезазначених хиб і забезпечення нормального ходу роботи курсів". Таким чином, Укрлікнеп був підлеглим Центральній комісії по українізації радянського апарату при РНК УРСР, хоча до Укрлікнепу НКО й надсилалися загальні відомості про стан українізації службовців.
В тісному контакті з НКО на терені українізації працював Народний комісаріат робітничо–селянської інспекції, на який згідно п.17 постанови ВУЦВК та РНК УРСР від ЗО квітня 1925 р., покладався обов'язок допомагати установам у роботі щодо українізації. НКРСІ підтримував та допомагав Укрлікнепу вказівками, інструкціями і своїм авторитетом. Контролюючи центральні установи, НКРСІ примушував останні до вироблення календарних планів українізації своїх установ, заснування курсів, збільшення відсотку листування українською мовою в межах України та утворення україномовного оточення, яке б допомагало співробітникам радянського апарату зрозуміти необхідність цієї політики і свідомо її сприймати. Так, НКРСІ звертався до НК внутрішніх справ, ВРНГ, Уповноваженого НК пошт і телеграфів, Уповноваженого НК шляхів у справі вживання співробітниками української мови в розмовах із відвідувачами. Уповноваженим НК пошт і телеграфів та НК шляхів було зауважено, що необхідно українізувати написи, штемпелі, печаткиобливо на кореспонденції, що йде з–за кордону.
Цей наркомат найбільше уваги приділяв перевіркам та контролю. Доповіді, звіти та службові записки, які НКРСІ подавав у різні інстанції, були дуже критичні й гострі. "Українізація держапарату до цього часу дала невеликі наслідки:
а) короткотермінові курси не могли дати належного знання;
б) не було централізованого керування та обліку наслідків роботи курсів у Всеукраїнському масштабі;
в) несвоєчасний та надто обмежений відпуск коштів.
...Партійців, що знають мову 18%, позапартійців – 43,7%; відсутність гострих вказівок та натиску з центру та з боку відповідальних працівників". Такі висновки були типовими при перевірках, які здійснював НКРСІ. Але цей наркомат приділяв контролю за надто велику увагу, нехтуючи іншими формами роботи. Так, Народний комісаріат охорони здоров'я в одному зі звітів вказав: "...НКРСІ ні інструктивних, ні практичних порад не подано".
В той час, коли ще не було спеціального керуючого органу в сфері українізації, це було дуже великою помилкою з боку НКРСІ. Були й інші хиби. Наприклад, у січні 1927 р. Наркомат РСІ, помилково проаналізувавши стан загальної українізації державного апарату та шляхи подальшого розвитку цієї кампанії, видав постанову, згідно з якою відомчі комісії по українізації підлягали розформуванню як такі, що виконали своє призначення. Лише після засідання комісії ПБ ЦК КП/б/У, яка не підтримала цього рішення, НКРСІ на своїй Колегії у червні 1927 р. був змушений скасувати цю по станову.
І все ж таки, треба відмітити велику роботу, яку проводив НКРСІ у сфері українізації. Комісаріат працював плідно й оперативно, підкреслюючи необхідність процесу, стверджуючи його безповоротність. НРСІ разом з НКО протягом, особливо 1923 – 1925 рр. були тими органами, які несли на собі всю вагу поточної роботи з українізації, підтримували цю політику, не даючи їй підупасти. Необхідно підкреслити, що на протязі перших двох років доби коренізації, на Україні так і не було організоване відомство, яке б одноосібно керувало цим процесом, відповідаючи за нього, оформлюючи та скеровуючи його хід. Як вважає Дж. Мейс, "поки партію очолював Квірінг, українізація залишалась справою культурною. Але баланс сил у КП/б/У змінився у квітні 1925 р., коли на посаді генерального секретаря Квірінг був замінений Л.Кагановичем – вірним прихильником Сталіна, який був надісланий з Росії з наказом енергійно продовжувати українізацію партії та держави". Щоб практично очолити роботу у царині коренізації, 21 квітня 1925 р. була сформована комісія Політбюро ЦК КП/б/У. План передбачав завершення основної роботи комісії ПБ з українізації до початку вересня, але комісія працювала навіть і в 1928 р. На своєму другому засіданні комісія розглянула питання про план роботи та організацію підкомісій, а саме: підкомісії по українізації партії й парторганізаційних заходів, підкомісії з народної освіти, українізації державного апарату, підкомісії з українізації преси, з українізації профспілок і та ін. До складу комісії входили такі відомі державні та партійні діячі, як В.Затонський, Л.Каганович, В.Чубар, М.Скрипник, Д.Лебідь, О.Шумський, О.Шліхтер. Такий авторитетний склад давав їй змогу швидко вирішувати різні поточні проблеми, без огляду на будь–який орган влади, принаймні на території України. Так, на одному з перших засідань ця комісія постановила відмінити існуючі перешкоди у справі видачі дозволів на видання словників приватними особами й установами, встановивши лише контроль НКО за методологічними питаннями. Крім цього, Наркомос отримав дозвіл закупити за кордоном російсько–український словник Уманця та українсько–російський словник Грінченка, кожний у кількості 5000 екземплярів. Починаючи зі