Завдання українських соціалістів полягає, на думку В. Винниченка, у тому, щоб наповнити соціалістичні ідеї, присвоєні більшовиками, дійсним соціальним смислом. Для цього він пропонує замінити радянську систему формальної колективної власності особливою формою організації громадського життя — колектократією. "Колективну власність на землю, фабрики чи які інші об’єкти й місця праці можна назвати колектократією (виділення В. Винниченка — О.С.). ... В аграрній галузі корисність такої форми господарства безумовно переважала б інші дотеперішні. Але колектократія не є ні кооперація (артілі), ні комуни, ні колгоспи. Колектократичне сільське господарство мало б ту сутню різницю з советським колективним господарством (колгосп), що воно мало б свою власність на все, тоді як колгоспи власності ні на що не мають; власність на землю, на будівлі, на весь живий і мертвий інвентар у колгоспах, на продукт праці робітництва належить державі, краще сказати через державний апарат советської бюрократії". Колектократія також відрізняється і від різноманітних форм кооперації, що існують в капіталістичних країнах, і від утопічних проектів комун Р. Оуена та Ш. Фур’є. Різниця полягає в тому, що колектократія, на відміну від кооперації, не допускає найманої праці, але визнає індивідуальну приватну власність, яка не прийнятна для класиків класичного утопічного соціалізму.

Специфічно щодо України, колектократія, вважає В. Винниченко, повинна забезпечити поступове згасання як економічних, так і політичних суперечностей. Вона, з часом, сформує реальний національний солідаризм.

Колектократичний устрій може бути реалізований лише після звільнення України. Однак сама ідея повинна оволодіти масами ще до звільнення і стати головною передумовою формування потужного визвольного руху в Україні. Лише за умови, що вона оволодіє свідомістю широких мас та чесних і щирих патріотів в радянському керівництві України, можна буде наповнити українську державність у формі УРСР реальним національним і соціальним змістом. Після цього українська справа може і буде підтримана і "зовнішніми силами" які керуватимуться не філантропією, а власними інтересами. "Наша правда і справедливість повинні мати за собою силу. А в чому ж мусить бути наша сила? Тільки в нашому народі, в погодженні, порозумінні, в злиттю з нашими внутрішніми силами. Коли вони будуть з нами, коли вони (виділення В. Винниченка) хотітимуть самостійності Української держави, і хотітимуть її всією душею, і всім тілом, тоді Зовнішні Сили повинні будуть серйозно подумати над тим, чи можна задовольнити це хотіння. О, не через справедливість "чинників", а через ту невигоду та шкоду інтересам їхнього "святого національного егоїзму", які можуть бути від того гарячого, дієвого, самовідданого хотіння великого сорокамільйонного народу, від його залізної волі битись за своє визволення до останньої краплі крові, до останнього зерна пшениці, до останнього кіла вугілля. Це — серйозний аргумент"

Зовнішні сили, вважає В. Винниченко, обов’язково будуть задіяні у справі українського національного визволення, хоча і як допоміжний фактор. Неминучість їх участі зумовлена тим, що вихід України з радянської імперії можливий, на думку письменника, як результат нової світової війни, війни цивілізованого світу проти СРСР. Але результатом цієї війни повинно стати не лише ліквідація Радянського союзу, а й утворення світової федерації народів на принципах гуманізму, свободи, соціальної справедливості.

Українці, як ніхто, зацікавлені в створенні нового світового порядку: "... ми будемо скрізь деклярувати, що ми, українці, є одні з найщиріших борців за світовий мир, за світову федерацію. Але через що так? — можуть нас запитати. Наше пояснення може бути цілком логічним і переконливим. Ось воно: через те, мовляв, що ми, українці, у світовій федерації вбачаємо найпевніше забезпечення нашої національно-державної самостійності, якої ми так жагуче прагнемо, за яку ми принесли стільки жертв. Ми краще, ніж так звані самостійні держави, знаємо, що в цій світовій кон’юнктурі, яка твориться на планеті розвитком світової економіки, не може бути як слід забезпеченої самостійності, а тим паче у держав несамостійних. Тому коли ми хочемо мати національну самостійність, мусимо бути в найперших і найактивніших рядах борців за здійснення ідеї Світової Федерації Народів, яка знищить яку-будь можливість одній нації накинути другій своє панування"

Загроза нової світової війни бачиться В. Винниченку надзвичайно чітко і він відчуває, що вона може принести людству величезне горе та становитиме загрозу самому його існуванню. Саме тому майбутня війна, самим фактом можливих неймовірних страждань та безперспективністю для переможців може спонукати до вирішення українського питання, як складової реформування всього людства.

В останньому своє романі "Слово за тобою, Сталіне" з промовистим підзаголовком "Політична концепція в образах", В. Винниченко зробив спробу дати свій власний сценарій розгортання подій світової історії в найближчому майбутньому.

У романі дано блискучу характеристику радянського устрою, як специфічної форми експлуататорської держави, що відрізняється від традиційних капіталістичних лише незрівнянно більш високим рівнем визиску працюючих мас та ступенем несвободи. Письменник покладає багато надій на розповсюдження в суспільстві колектократичних ідей, але