Відзначаючи невигідність для Польщі договорів укладених з Туреччиною, Ст. Оріховський-Роксолан радить королеві Сигізмунду відмовитись від їх виконання. Однак для виправдання відмови він знаходить аргументацію прийнятну для європейської традиції і норм міжнародного права: "Не по словах, а по ділах ми повинні визначати ціну доброчесності законів і угод. А якщо певні договори не виконувати, якщо їх не дотримуються однаково обидві сторони, або якщо договір порушує бодай частково хоч одна з договірних сторін, то інша теж може договору не дотримуватись"

Відмова від дотримання договорів неодмінно повинна врешті-решт призвести до війни з турками. І хоч король польський, на думку вченого, має всі шанси на створення потужної антитурецької коаліції європейських християнських монархів і повинен зробити все можливе для її утворення, головною запорукою майбутньої успіху у війні є готовність власної держави. "Держава і могутність королів тримається, звичайно на двох найбільших і наймогутніших благах. Одне з них, щастя, яке дається якоюсь божественною силою, інше — розсудливість — дарується природою. Останнє хоч і поступається першому, однак є набагато більшим із всіх благ, які надаються людині. Справді, ці двоє в житті людини дуже великі і високі, а тому набагато рідше дає їх обох бог комусь одному"

Підготовка держави до майбутньої війни передбачає наведення в ній порядку і якнайкращого її облаштування. При цьому Ст. Оріховський-Роксолан спирається на концепцію ідеальної держави давньогрецького філософа Платона, згідно з якою суспільство повинно бути поділене на стани, кожен з яких виконую свою, чітко визначену функцію. "При такому влаштуванні слід враховувати спосіб життя; хай буде один порядок у шляхти, другий — у священиків, інший — у селянина, бо їхні інтереси не збігаються, всі стани від твого імені матимуть обов’язки. Але всякий шляхтич має служити на користь свого краю. Хай жрець постачає воїна. Хай приносять користь і селянин з купцем. Хай всяк і вдома, і на війні республіку підтримує: коли шляхта воює, інші стани вдома залишаються. Одні хай обробляють поле, інші займаються торгівлею, ще інші — служать службу богові. При такому розподілі обов’язків добре виявляється гармонія в суспільстві, тому що кожен є хазяїном своїх справ, а отже, і сам ніби є цензором своїх багатств"

Проблема організації державної влади, яка б давала можливість якнайкращим чином розвиватись суспільству і кожному його членові є однією з головних в теоретико-політичній спадщині Ст. Оріховського-Роксолана. Їй присвячено більшісь його праць серед яких центральне місце займає "Напучення королеві польському Сигізмунду-Августу" написане 1543 року і доопрацьоване 1548 року.

У цій праці вченим піднімаються проблеми сутності та призначення королівської влади та держави, організації державного життя, прав та обов’язків влади і громадян.

Звертаючись до Сигізмунда-Августа Ст. Оріховський-Роксолан зазначає, що головною передумовою процвітання держави і її мешканців є впевненість громадян в тому, що на верху владної піраміди знаходиться людина, яка в повній мірі володіє необхідними для правителя якостями і першим серед них — мудрістю. Слідом за Платоном, вчений вважає, що саме мудреці-філософи можуть правильно керувати таким складним організмом, яким є держава. Якщо ж король не відповідає цьому ідеалу, то державу і її громадян чекають різноманітні негаразди. "Чи ти знаєш, хто ти? Король. Отож, ти правитель, а я підданий, а тому ти мудріший за мене. Якщо ти мудрий, тоді і я вільний, багатий, щасливий. Ну а якщо ти не мудрий? Тоді я раб, бурлака, вигнанець... Внаслідок цього ти вже бачиш, певно, наскільки я переконаний, що твоє сумління благає, щоб ти по змозі вчився. Лише таким чином ти збережеш мені, перебуваючому в небезпеці, вітчизну, права і свободу"

Зазначаючи, що керування державою — це одне з найважчих занять людини у світі, Ст. Оріховський-Роксолан не зводить мудрість правителя лише до певної суми знань. Мудрість — це поєднання розуму з моральними чеснотами, які, у свою чергу, виникають як наслідок освіченості монарха. Адже той, хто володіє справжнім знанням, вважає вчений слідом за Сократом, не може чинити всупереч моралі. "Передусім знай, що не всяка людина здатна бути при владі, а лише та, що за природою своєю прагне до правди і справедливості. Але й цього не достатньо. Треба щоб вона запалала наукою, яка саму цю людину зробить і правдивою і справедливою. Людина, що знехтує наукою, нічого не дасть гідного похвали"

Однак, яким би мудрим не був монарх, керувати таким складним механізмом як держава він, сам не зможе. І тому, на думку вченого, не менш важливим для процвітання суспільства ніж мудрість короля є питання про тих, на кого він зможе спиратися у своїй діяльності. Оточення короля повинно добиратися з найкращих людей держави. При цьому найбажанішими є представники родової аристократії, оскільки, зазначає Ст. Оріховський-Роксолан, спадкоємці давніх родів несуть