свободи віросповідання, свободи сумління — одне з головних завдань Хр. Філалета. При цьому він вибудовує свою аргументацію спираючись не тільки на питання церковної догматики, а й на положення політичної науки. Зазначаючи, що всі громадяни Речі Посполитої присягають королеві і беруть на себе рівні зобов’язання перед ним і державою, полеміст робить висновок, що всі вони повинні бути рівними і в своїх правах, незалежно від конфесійної приналежності. Крім того, не лише піддані присягають королю, але й він, при вступі на престол присягає народу, державі і її громадянам. Взаємна присяга є ніби своєрідним договором між королем, як втіленням держави, і її громадянами, незалежно від того до якої церкви вони належать. Таким чином, вибір віри є справою особистого сумління кожної людини в державі, а рівність громадян в правах зумовлюється рівністю їх обов’язків.
Католицька церква прагне порушити рівновагу прав і обов’язків у польській державі. Римська курія намагається поставити світську владу Речі Посполитої під свій контроль, а та, у свою чергу, визнає фактично не лише духовну, а й світську вищість папи. "Котрий король буде коронований від найвищого архієпископа в королівстві, іменем римського папи, і присягне до рук поіменованого митрополита вірність і послушенство святому римському костелові, а коронований будучи, пошле свої посли до Риму, яко вищого"
Коли ж король, визнавши верховенство папи, змушений буде надавати переваги одній із церковних концесій, його держава може опинитись під загрозою внутрішнього конфлікту: "Стережетеся того, аби тою дірою, котра в правах нам служачих діє, всі вашим милостям свободи не вислизнули". Монарх, для забезпечення власного спокою і процвітання держави, повинен шанувати права і свободи своїх підданих.
Важливе місце в "Апокрисисі" займає питання про управління церквою. На противагу концепціям церковного авторитаризму, Хр. Філалет захищає ідею колективного управління церквою. При цьому він наголошує, що всі люди є однаково наділені розумом і здатні самостійно трактувати проблеми Святого Письма. Подібна позиція не є ортодоксально православною, а перегукується з ідеями європейського протестантизму, що в подальшому вилились в ідеї політичної рівності людей незалежно від їх походження.
Оцінюючи діяльність Хр. Філалета І. Огородник і М. Русин відзначають: За реальних умов того часу Христофор Філалет у руслі реформаційних ідей прагнув дати ідеологічне обгрунтування прав українського народу, розкрити антинародну загарбницьку сутність католицизму і уніатства. Він рішуче виступав проти релігійного гноблення українців, вимагав рівних прав світських людей усіх станів у вирішенні питань церковно-суспільного життя, показував земне походження інституту римських пап, спростовуючи тим самим правомірність їх зазіхань правити всім християнським світом"
"Апокрисис" Христофора Філалета є надбанням не лише української, а й загальноєвропейської гуманістичної культурної спадщини. У колі острозьких літераторів вчений займав провідне місце і його вплив на молодше покоління полемістів був досить значним.
Одним з найяскравіших представників полемічної літератури є монах Афонського монастиря Іван Вишенський. Він народився між 1545 і 1550 роками у с. Вишня Судова в Галичині. Офіційна освіта його була нижча. Молодим І. Вишенський проживав на Волині, бував, як він сам згадує в своїх писаннях, у Луцьку. За свідченнями істориків, певний час посідав якесь становище при дворі князя Костянтина Острозького. Цілком можливо, що на його освіту вплинуло і знайомство з Острозькою академією, ректором якої в той час був знаний письменник-гуманіст Герасим Смотрицький. У 70-х роках І. Вишенський стає монахом Афонського монастиря, що міститься на території сучасної Греції. Там він, за винятком кількох приїздів в Україну в 1604-1606 роках, прожив до самої своєї смерті десь після 1620 року.
Берестейська унія викликала різко негативну реакцію Івана Вишенського, який виступив не лише проти католицької експансії на православні землі України і Білорусі, а й за повернення до чистоти віри і норм громадського життя первісного християнства. Викриваючи приховані наміри ініціаторів унії, у роботі "Краткословна відповідь Петру Скарзі" він писав, що їх метою є "аби народу руського вольності, а своє сумління і присягу зламав, якщо до латини не приложаться, руський народ припущений не був". При цьому І. Вишенський підкреслює, що справжньою метою спроб примусити українців зректися батьківської віри і, тим самим, своєї національності є прагнення заволодіти їхніми душами і майном, відібрати їх вольності і багатства.
Протест І. Вишенського викликала не лише мета унії, а й насильницькі методи її впровадження. Він вважав недопустимим насильство над сумлінням людини і ставив у приклад уніатам Христа та його учнів: "Чи не сам Христос і його учні перш за все доброчинним, а також терпінням, в собі зображенім, а потім і покаранням кротким, а не біднотворенням до віри приводили, і цей ключ, а не інший учителям відкривати вхід до царства небесного дали, залишили, зобразили?"
Справжня причина унії — в зажерливості владик духовних і світських, як католиків, так і тих православних, що дали, у пошуках власної вигоди, згоду на відречення від віри предків. Він вважає, що представники багатих верств суспільства спокушені диявольськими принадами світського життя і несуть печать найтяжчого гріха — гордині. "А коли ти показати то не можеш, чим ти ліпший від хлопа, а сам гордістю чинишся, як же ти духовним чи навіть простим християнином зватися можеш"
І. Вишенський виходив з того, що неспотворене, раннє християнство містить в собі основоположні демократичні засади — рівність, братерство, свободу, справедливість. А причиною соціальних негараздів — тиранії, деспотизму, нерівності, насильства людини над людиною, є абсолютизація спокус і принад