Реферат на тему:

Українська Повстанська Армія (Упа)

Українська повстанська армія (УПА) — назва націоналістичних партизанських загонів, що діяли в Західній Україні в 1942—1952 pp. Після нападу фашистської Німеччини на СРСР ОУН-СД, проголосивши у Львові відновлення Української держави (30.06.1941 р.), в умовах окупаційного режиму почала створення національних Збройних сил. Однак німецька окупаційна адміністрація вдалася до репресій проти оунівців і ліквідувала всі спроби легального створення військових структур. До кінця 1942 р. в ОУН переважала доктрина, відповідно до якої необхідно було створювати регулярну армію. При цьому прояви партизанських дій засуджувалися як провокаційні. Наприкінці 1942 р. поблизу Львова відбулася конференція військових референтів вищих проводів ОУН, що переглянула існуючі концепції і висловилася за доцільність створення партизанських і регулярних структур під назвою Військові відділи ОУН-СД.

Формування перших Військових відділів ОУН-СД почалося на Волині під керівництвом С. Качинського («Остап») у середині жовтня 1942 р. 7 лютого 1943р. сотня Г. Перегійняка («Коробки») напала на німецькі поліцейські бараки в містечку Володимирець (Рівненщина). З цього часу ідеологи ОУН відраховують початок антинацистської боротьби своєї організації. Третя конференція ОУН-СД 17—21 лютого 1943 р. схвалила прийнятий курс на збройну боротьбу з окупаційним режимом. Перші підрозділи УПА створювалися на Волині й Поліссі для захисту населення від німецького терору та боротьби проти радянських партизанських загонів. Наприкінці 1942 р. — у першій половині 1943 р. Військові відділи ОУН-СД нараховували кілька тисяч чоловік. Загальне керівництво відділами здійснював командир М.Клячківський. На чолі штабу стояв В. Івахів. Після загибелі В. Івахіва 13 травня 1943р. Крайовий військовий штаб очолив В. Сидор.

У Галичині ОУН-СД могла розраховувати тільки на створення нечисленних груп, що навіть не декларували своєї приналежності до організації, а виступали під назвою Українська народна самооборона (УНСО), або Самооборонні кущові відділи (СКВ). Загальне командування відділами здійснював поручик А Луцький (“Андрієнко”). Навесні 1943 р. відбулися переговори з УПА, очолюваною Т. Боровцем. У травні 1943 р. переговори завершилися домовленістю про об'єднання обох груп в єдину УПА. Представники Військових відділів ОУН-СД повинні були ввійти в Штаб УПА. Однак відмінність доктрин і статутів, а також особисті амбіції лідерів призвели до наростання протиріч між То Боровцем й ОУН-СД. Сторони почали обвинувачувати одна одну в деструкції і заохоченні отаманщини. Крім того, Т.Боровець не насмілювався вступати в конфлікт із польською Армією Крайовою, котра активно діяла на Волині, а М. Клячківський (як і вся ОУН-СД) розглядав поляків як окупантів, тому вважав антипольські акції необхідними. Намагаючись відмежуватися від М. Клячківського, Т. Боровець у липні 1943 р. відколовся від УПА й проголосив про створення Української народної революційної армії (УНРА).

7-8серпня 1943р, відділи УПА-Південь на чолі зі. Климишиним («Круком») провели роззброєння й ліквідацію військових відділів ОУН-М (А.Мельника) під командуванням М. Недзвідзького («Хрона»). Велика частина мельниківців влилася в УПА, а такі діячі ОУН-М, як Ф. Польовий («Поль»), В.Штуль («Чорнота»), М. Скорупський (« Макс »), О. Яценюк («Волинець»), зайняли керівні посади в УПА.

19 серпня 1943 p., продовжуючи акцію щодо консолідації націоналістичних партизанських загонів підрозділи УПА атакували штаб УНРА на Поліссі, після чого в УПА влилося чимало колишніх прихильників Т.Боровця. Восени 1943р. на Волині була ліквідована група Т.Басюка («Яворенка») під назвою «Фронт української революції», що займала антибандерівську позицію. У листопаді 1943 р. в основному завершилися переговори між ОУН-СД і ОУН-М, під час яких були досягнуті домовленості про утворення єдиної УПА, про допустимість участі українських збройних формувань у воєнних операціях у складі гітлерівської армії поряд з підпільною роботою, про припинення міжфракційної ворожнечі на час боротьби за звільнення України та про участь мельниківських представників у єдиному штабі.

Бойові дії УПА в 1943 р. на Волині й Поліссі призвели до того, що в ряді районів була цілком ліквідована німецька адміністрація і проголошена тимчасова українська військова влада. 21 березня 1943 р. було здійснено напад на Горохів. 2 травня 1943 р. на трасі Брест — Ковель був убитий командувач «Штурмабтайлюнга» генерал В. Лютце. У серпні 1943 р. відбувся бій у Загорові загону А. Марцинюка («Берези»), під час якого німецька сторона застосовувала авіацію. У бою загинули 31 повстанець (з 42) і понад 100 німців (з більше 500). Підрозділи УПА здійснювали рейди на Правобережжя, Буковину, Закарпаття, Підляшшя, Посяння, частина з яких мала характер боротьби проти польських і радянських партизанів, частина — переважно пропагандистський характер.

З літа 1943 р. почастішали сутички УПА з радянськими партизанами. Спроби переговорів із представниками з'єднань О„ Сабурова, С. Ковпака, Д.Медведева, А.Бегми і П.Вершигори не увінчалися успіхом. Радянська сторона вважала партизанів з УПА бандитами, «ворогами народу», підсобниками німецько-фашистських окупантів. У свою чергу, і український націоналізм був послідовно антирадянським.

Навесні 1944 р. відбулися перші збройні сутички УПА а регулярними радянськими частинами. 12 лютого 1944 р. Перший секретар ЦК КП(б)У М.Хрущов підписав офіційне звернення до У ПА з пропозицією добровільно скласти зброю. Однак УПА продовжувала боротьбу. У квітні 1944 р. неподалік с. Гурби Мизоцького р-ну Рівненської області відбулося велике зіткнення між загонами НКВС (30 тис. чоловік під командуванням ген. Марченка) і УПА-Південь (5 тис. чоловік під командуванням М. Свистуна («Ясена»). Радянські війська завдали відчутної поразки УПА, що втратила в цьому бою 3 588 чоловік. Унаслідок каральних акцій радянської армії УПА-Північ скоротилася до 11 куренів, УПА-Південь — до 3