В галузі державного будівництва найбільш вагомим з огляду на стратегічні завдання Центральної Ради став закон "Про вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки". Це був най-більший за обсягом закон, прийнятий Центральною Радою, 183 статті якого детально регламентували порядок організації й прове-дення виборів.

Закон затверджувався в два етапи. Спочатку, 11 листопада 1917 p., Центральна Рада ухвалила його перший розділ, що склада-вся з десяти глав: "Загальні статті" (у ній, зокрема, наводився перелік "виборчих округ"); "Про виборче право" (відповідно до ст. З "право участі в виборах до Установчих зборів Української Народної Республіки мають громадяни Російської республіки обох полів, котрим до дня виборів вийде 20 років", позбавлялися ж виборчих прав "засуджені правосильними судовими вироками", "невиплатні боржники, признані правосильною судовою установою зловмисними банкротами", "служащі у війську, що самовільно покинули військо", а також "члени роду, що царював в Росії");

"Про установи, котрі відають проведенням виборів до Українських Установчих Зборів" (ці функції належали "головній, окружним, повітовим і городським комісіям по справах виборів до Українських Установчих зборів та дільничним виборчим комісіям" (головній комісії, яка обиралася Центральною Радою у складі 16 осіб, доручалося, зокрема, "загальне пильнування ходу виборів і обміркову-вання засобів, необхідних для їх прискорення", а також "вироблен-ня і видання загальних інструкцій і постанов на доповнення чи розвиток цього закону та інструкцій про його здійснення"); "Про виборчі списки", "Про кандидатські списки", "Про подавання і підрахунок виборчих карток", "Про встановлення результату вибо-рів" (в основу покладалася пропорційна система), "Про порядок вступления на місце членів, які виступають з Українських Устано-вчих зборів", "Про забезпечення вільності і правильності виборів" (цей закон прямо встановлював систему покарань за ті чи інші порушення — наприклад, "винуватий в самовільнім здійманні, розірванні, закритті або зміненні привселюдно виставлених вибор-чих відозв, оповісток або списків, які виходять від груп виборців", карався арештом на строк до одного місяця або штрафом до 100 крб.); "Про трати на вибори до Українських Установчих зборів".

16 листопада Центральна Рада затвердила другий розділ закону про вибори до Українських Установчих зборів, три глави якого визначали специфічні особливості виборів "в армії, флоті і тилу". Законом було затверджено ще й "Правила про спільну з цивільним населенням участь в виборах частин армії і флоту" та "Інструкцію для користування розділом першим Закону про вибори до Устано-вчих зборів Української Народної Республіки".

Вибори мали відбутися 27 грудня 1917 p., а Установчі збори відкритися — 9 січня 1918 р. В деяких округах вибори справді пройшли. Потім війна відсунула вибори на другий план, і лише 11 квітня Мала Рада ухвалила провести їх 12 травня там, де вони не відбулися.

Досить неоднозначно розвивалася діяльність Центральної Ра-ди в сфері, умовно кажучи, "правового забезпечення економічної реформи ". Тодішня ідеологія цих перетворень визначалася проголо-шеними III Універсалом гаслами "упорядкування праці робітницт-ва", "доброго упорядкування виробництва", "рівномірного розпроділення продуктів споживання". Відповідно Центральна Рада мала виробити правові підходи до реалізації своєї концепції "соціальне орієнтованої" і "керованої" економіки, однак вона не досягла цієї мети, насамперед через політичні причини, хоча в той же час прийняла ряд важливих актів.

На перший план вийшла проблема власної валюти — в умовах кризи грошового обігу. На початку січня Центральна Рада ввела вдію Тимчасовий закон про випуск державних кредитних білетів У HP. Закон встановлював, що вони випускаються Державним банком в розмірі, суворо обмеженому дійсними потребами грошового обігу.

Деякі акти регламентували оподаткування. Зокрема, відповідно до закону від 9 грудня 1917р. всі державні податки і прибутки, які на підставі існуючих законів збиралися на території УНР, визнавалися "прибутками державного скарбу УНР". Генеральний Секретаріат закликав населення сумлінно і своєчасно вносити податки.

Нарешті, справжнім каменем спотикання для Центральної Ради виявився державний бюджет, який так і не вийшов за межі проміжних рішень. II квітня 1918 p. був ухвалений закон "Про тимчасові розписки видатків на 1918 рік". Поки буде "складений і ухвалений перший бюджет Української Народної Республіки, — зазначалося в цьому законі, — державні видатки переводяться на підставі тимчасових розписів, які складаються відповідними мініс-терствами на кожні чотири місяці і подаються через Міністерство фінансів на затвердження Центральної Ради".

Певні кроки зробила Центральна Рада й в галузі соціального законодавства, ухваливши, щоправда з великим запізненням, закон "Про 8-годинний робочий день", причому цей закон виходив за межі своєї назви, оскільки визначав не тільки тривалість "робочого часу", а й регламентував найм жінок і неповнолітніх, нічну працю, торкався "особливо шкідливих виробництв і робіт" та інше.

Центральна Рада торкнулася багатьох інших галузей права — від кримінального (скасувавши III Універсалом смертну кару й видавши 19 листопада 1917 p. закон про амністію) до міжнародного (наприклад, 26 квітня Генеральне писарство подало на її розгляд законопроект про приєднання до Всесвітнього поштового союзу).

Оцінюючи ж чинники, що негативно вплинули на законодавчу діяльність Центральної Ради, слід, звичайно, вказати на брак часу й професіоналізму. Проте найбільш відчутно на ній відбилися політичні й ідеологічні пристрасті. Найхарактерніший приклад — проблема власності.

Як відомо, Центральна Рада, її лідери постійно декларували прагнення розбудувати Українську державу на соціалістичних заса-дах. Так, наприклад, М.Грушевський відзначав: "Будуємо республі-ку не для буржуазії, а для трудящих мас України". Це визначило ставлення лідерів Українського уряду й до приватної власності.