Трудящі утворювали також власні збройні формування. Відра-зу ж після повалення царизму за ініціативою робітничих депутатів на підприємствах формувалися загони робітничої міліції (п розраху-нку 100 чоловік на кожну 1000 робітників), яка відіграла значну роль у боротьбі із спробами поновити монархічні установи. Загони робітничої міліції робили обшуки в осіб, які приховували товари і штучно створювали господарські та продовольчі труднощі, арешто-вували спекулянтів, примушували промисловців виконувати поста-нови Рад, стежили за правильним розподілом продуктів. Робітнича міліція поєднувала у своїй діяльності охорону заводів з підтриман-ням порядку на підприємствах і в місті, стаючи тим самим органом державного управління.

В Україні рішення про утворення робітничої міліції було ухвалено, наприклад, на мітингу робітників харківського заводу "Гельферіх-Саде". Резолюцію цього мітингу було покладено за основу постанови про робітничу міліцію, прийняту 3 березня 1917 р. на загальноміському огляді революційних сил, який організувала Рада робітничих депутатів. 10 березня на пленарному засіданні Харківської Ради начальник міліцейської комісії П. Кін заявив, що робітнича міліція утворюється головним чином для запобігання можливим спробам контрреволюційного перевороту.

У березні 1917 p. робітнича міліція також була утворена в промислових центрах Донбасу. Активну роботу з утворення робіт-ничої міліції було розгорнуто на підприємствах Києва і Одеси. Загони робітничої міліції підпорядковувалися Радам робітничих депутатів, де на той час вирішальну роль відігравали меншовики та есери, і власним виборним органам — міліцейським радам. Останні

відали призначенням нарядів, навчанням міліціонерів та їхнім ма-теріальним забезпеченням.

Більшовики, готуючись до захоплення влади, почали утворю-вати озброєні формування, які повністю підпорядковувалися їм. Організовували загони Червоної гвардії безпосередньо при більшовицьких партійних комітетах. Згодом їх формування було перенесене на підприємства. Більшовики залучали до утворення червоногвардійських загонів завкоми тих підприємств, де перева-жав їхній вплив. Спираючись па червоногвардійців, більшовики боролися з політичним плюралізмом, за своє єдиновладдя, завдаю-чи шкоду формуванню демократичних політичних структур.

Першими в Україні організовано оформлені червоногвардійські загони утворили більшовики Харкова, Києва, Одеси та Кате-ринослава, слідом за ними вони були створені у Донбасі та інших промислових центрах. Червона гвардія будувалася за виробничо-те-риторіальним принципом. Первинною бойовою одиницею в дружи-нах (загонах) був десяток, десятки складали сотні. Сотники кожно-го району разом з районним начальником дружини утворювали районний штаб Червоної гвардії, який підпорядковувався Центра-льному міському штабу або раді робітничих дружин міста. Цілі та завдання бойових дружин, їх внутрішня організація, права і обов'-язки червоногвардійців та виборних начальників, засоби дотриман-ня дисципліни, порядок бойового навчання закріплювалися в ста-тутах.

Більшовики України використовували досвід більшовиків Пе-трограда, узагальнений в статуті Червоної гвардії Виборзького ра-йонуЗ урахуванням цього досвіду наприкінці квітня була прийнята Інструкція (Статут) Одеської Червоної гвардії-vB той же час був розроблений проект статуту Катеринославської Червоної гвардії, затверджений трохи пізніше — 4 червня 1917 р.УВ інших містах України схвалення статутів червоногвардійських загонів відносить-ся ло вересня — жовтня 1917 рКількість Червоної гвардії в Україні в цей період значно збільшилася.-Червона гвардія — ударна сила більшовиків — відіграла велику роль під час жовтневого збройного повстання.'Дона стала найважливішою складовою частиною озбро-єних сил більшовицької влади, яка установилася після жовтня 1917 р. в Росії, а після грудня 1917 p.— і на значній частині України.

1.2. Тимчасовий уряд та його органи в Україні

Після перемоги Лютневої революції Росія залишалася унітар-державою, яка ігнорувала інтереси національних регіонів. Усі управлялися з одного центру.

Тимчасовий уряд Росії на чолі з Г.Львовим, утворений 2 березня 1917 р, був органом буржуазної влади і спочатку формувався в основному з представників о уазних партій і близьких до буржуазії поміщиків (П.Мілюков, Січков та ін.). Найміцніші позиції в уряді займала партія кадетів — головна партія російської буржуазії. Посаду міністра юстиції іаймав трудовик О.Керенський.

Тимчасовий уряд вважав себе правонаступником царського уряду і прагнув зберегти контроль над усіма територіями імперії, у тому числі і над Україною. Як і в інших районах, тут він спирався на політичне близькі йому елементи — членів губернських, міських і повітових управ, активістів місцевих організацій земського союзу, союзу міст, військово-промислового та біржового комітетів тощо.

Тимчасовий уряд, за задумом його організаторів, мав не тільки зосередити в своїх руках урядову владу. Він утворювався як виший орган держави в галузі законодавства, нагляду і верховного управ-ління, який повинен був, таким чином, замінити верховну владу скинутого царя та інших вищих органів царизму. Тимчасовий комі-тет Державної думи, проголосивши передачу всієї влади Тимчасо-вому уряду, обумовив тільки неможливість видання ним законода-вчих актів, які вносять докорінні зміни в державний і соціальний лад.

Есеро-меншовицькі лідери Петроградської Ради згідно з свої-ми політичними установками схвалили утворення Тимчасового уряду. Проте спочатку вони відмовилися увійти до складу уряду і обмежилися розробкою політичної платформи для нього. Ця полі-тична платформа з деякими поправками була схвалена Тимчасовим урядом і надрукована 3 березня у вигляді програмної Декларації. Уряд заявив про своє прагнення довести війну до переможного кінця і неухильно виконувати договори та угоди, укладені царем з союзними державами. В галузі внутрішньої політики було обіцяно ввести демократичні права і свободи, здійснити повну політичну амністію, підготувати скликання Установчих зборів, замінити полі-цію народною міліцією. Уряд виявив певну нерішучість, відклада-ючи реалізацію кардинальних заходів, а також вирішення питання про землю та національних проблем аж до скликання Установчих зборів. Така непослідовність та нерішучість підривали авторитет уряду в очах народу,