Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Курсова робота

«Українське архівознавство»

ЗМІСТ

Вступ.

Розділ 1. Архівознавство в системі наук та його історіографія.

Розділ 2. Етапи формування системи архівних установ  та розвиток української архівістики.

2.1. Українська архівістика початку ХХ ст.

2.2. Українська архівістика середини ХХ ст.

2.3. Архівістика незалежної України.

Розділ 3. Архівознавчі дослідження І. Крип'якевича.

Висновки.

Література.

 

Вступ

Актуальність теми дослідження. Серед галузей науки і навчальних дисциплін гуманітарного циклу, роль і значення нині яких неухильно зростає, одне з чільних місць посідає архівознавство тобто система наукових знань про архіви, архівну справу, її історію, теорію і практику.

За Конституцією України (ст. 54), "культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами". Скарбниці документальної пам'яті нації – архіви – є інформаційними системами, в яких застосовуються інформаційні технології під час опрацювання, класифікації, використання документів. Водночас архіви є установами державного управління і багатьма своїми функціями тісно пов'язані зі сферами державного життя.

Все, що пов'язане з діяльністю архівів, їхніх органів управління, називають архівною справою, під якою розуміють галузь життєдіяльності суспільства, яка охоплює наукові, культурологічні, правові й техніко-економічні умови відбору, експертизи цінності, опрацювання, зберігання архівних документів та організацію користування ними. Знання про архіви, як і самі архіви, зародилися давно, але наукового характеру вони набули в країнах Західної Європи у 18 ст., в Росії та в Україні в 19 ст. На зламі 19-20 ст. виник термін "архівістика". Спочатку його пов'язували з вивченням історії архівної справи, збиранням документів, а згодом до завдань архівістики почали відносити розроблення наукових основ організації роботи з документами, їхнього пошуку, відбору і зберігання. В 20-х роках поряд з поняттям "архівістика" дедалі частіше стали вживати термін "архівознавство", який означав не лише прикладне, але й теоретико-методологічне призначення цієї галузі знань. Оскільки архівознавство сформувалося в рамках історичної науки і виділилося в окрему галузь у процесі диференціації наук, тривалий час його відносили до "допоміжних історичних дисциплін", а починаючи з 70-х років – до спеціальних галузей історичної науки. З розширенням сфери діяльності архівів, збагаченням їхніх функцій і підвищенням ролі в державно-політичному, науково-культурному і духовному житті, архівознавство вийшло за межі галузі історичної науки і набуло статусу автономної наукової системи, тісно пов'язаної з історичною та іншими науками.

Значний внесок у дослідження архівної справи зробили українські архівісти.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади архівознавства.

Предмет дослідження – школи українського архівознавства.

Метою курсової роботи є дослідження шкіл українського архівознавства.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:–

охарактеризувати архівознавство в системі наук та його історіографію;–

дослідити етапи формування системи архівних установ  та розвиток української архівістики;–

висвітлити архівознавчі дослідження І. Крип'якевича. 

Розділ 1. Архівознавство в системі наук та його історіографія

Архівознавство, будучи порівняно молодою наукою, має широку історіографію. Її можна трактувати як галузь знань про історію розвитку архівознавчих досліджень. Завдання її як предметно-проблемної історіографії полягає в тому, щоб дати відповіді на такі питання:

1) які проблеми архівознавства досліджено з достатньою повнотою?

2) які архівознавчі питання висвітлено частково або неповно чи невірно?

3) які проблеми не порушувалися і не досліджувалися?

Структурність аналітичних відповідей на ці питання, їхній синтез становлять історіографію архівознавства, оскільки дають цілісне уявлення про витоки архівознавчих знань, основні етапи і здобутки їхнього розвитку, достовірність і повноту дослідження теоретичних і практичних аспектів архівної справи, дозволяють прогнозувати і програмувати дальші дослідження.

До завдань історіографії джерелознавства належить вироблення наукової періодизації розвитку архівознавчих знань, виявлення найвагоміших наукових концепцій, з'ясування внеску вчених у розвиток архівознавства.

Архівознавство в Україні має давню традицію, але трансформація архівознавчих знань у науку відбувалася в середині та 2-й половині 19 ст. Цей процес проходив майже одночасно на українських землях, які були в складі Російської та Австро-Угорської імперій. Історія українського архівознавства тісно пов'язана з традиціями Києво-Могилянської академії, університету Святого Володимира та Київської археографічної комісії (1843-1921 р.), київської, харківської та львівської наукових історичних шкіл. Збирання давніх актів, підготовка і публікація "Архива Юго-Западной России" (1858-1914 р.), "Актов, относящихся к истории Западной России" (1844-1853 р.) супроводжувалися розробленням теоретичних та методологічних питань архівістики. Наголос було зроблено на джерелознавчі та археографічні аспекти архівної справи. Відпрацьовувалися методики пошуку, відбору, оцінки, описування давніх актів, принципів їх публікацій, вироблялися підходи до понятійно-категоріального апарату архівознавства. Біля витоків української архівістики стояли таки видатні вчені, як М. Максимович – перший ректор Київського університету, М. Костомаров, П. Куліш, О. Левицький, М. Іванишев, М. Владимирський-Буданов, В. Антонович та ін. [4, 16]

Вагомим є внесок Володимира Антоновича в українську архівістику та джерелознавство. Як один з подвижників української ідеї, В. Антонович утверджував в українській історичній науці традицію документалізму. Він особисто підготував 9 томів Архіву Південно-Західної Росії (так офіційно називались українські землі), до яких увійшло понад 2 тис. документів і пам'яток, започаткував у Київському університеті лекційний курс з джерелознавства, брав участь у виданні "Київської старовини", на сторінках якої оприлюднювалися й архівні джерела з авторськими коментарями.

Створення національної архівістики продовжив учень В.Антоновича – видатний український історик, політичний та державний діяч Михайло Грушевський. З його ініціативи було реформовано Наукове товариство імені Т.Г. Шевченка у Львові, створено при ньому Археографічну комісію і започатковано видання "Українсько-Руського архіву". М. Грушевський утвердив в українській історичній та архівній науці дух відповідального і поважного ставлення до


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13