7-класову школу, а відтак промислову школу закінчив в Коломиї. В 1913 році вступає до Австрійської Армії, з якої в 1914 р. переходить до Українських Січових Стрільців. Барк участь у зимових боях 1914-1915, в яких його ранено. Під час воєнних операцій в Галичині попадає до російського полону, звідти вивозять його на Сибір. Іван Стефанців 8 травня 1943 р. поляг від злочинної кулі в Жаб’ю.
Із спогадів про Маківку.
В Карпатах австрійська армія почала готуватись до відбиття російського наступу і в зв’язку з цим Січовим Стрільцям було відведено територію, яку вони повинні були обороняти. На цій території находилася гора Маківка, на якій ми окопалися і вели спостереження за противником. Рано вранці 29 квітня 1915 р. нас підняв голос сурмача, який сповіщав нас про тривогу. Мов із під землі виросли 14 ширенг російських солдатів які з гвинтівками на перевіс рушили крок за кроком в нашу сторону. Спочатку вони мусіли перейти річку вбрід. Ми відкрили вогонь із усіх видів зброї, які були на той час у нас.
Я бачив, що річка, яку вони переходили була червона, а трупи затопили річку. А вони все йдуть і йдуть. Наші скоро стріли розпеклися так, що кулі вже далеко не летіли. Ми почали кідати в них ручні гранати. Отак кинеш гранату, а вона котиться сама вниз. Чув я один голос який кричав із низу: “Стрілець, не стріляй, я українець, в мене дома малі дітки”. Що ж було робити? Війна невмолима. Наступ москалів провалився, а Стрілецтво проголосили себе невмирущою славою на ввесь світ.
Із спогадів мого прадіда Івана.
В липні 1919 р. Українська Галицька Армія з боями відступала на схід в сторону річки Збруч від переважаючі сили ворога. Треба всім знати, що Польщу на той час підтримувала Франція. Вона сформувала на своїй території польський легіон, озброївши його до зубів. Кинула на Україну проти УГА. На той час УГА починало тільки сформуватися. Небуло достатньо зброї, а особливо набоїв до неї, держалося за рахунок трофеїв, тобто те що здобули в бою, або якщо захопили австрійський склад. Бувало так, що стрільці особливо уважно спостерігали за обозом ворога і вночі робили вилазку щоб запастись амуніцією. Це їм часто удавалося і тому набої берегли. Бувало так, що за один набій до кріса міняли на пайку хліба. Україну не підтримував ніхто, а навіть навпаки зі всіх сторін старалися щось урвати. Румунія захопила Буковину. Мадяри Закарпаття. Польща, захопивши Львів і частину Західної України, і всіма силами тиснула на УГА.
Отже, Українська Галицька Армія була змушена відступати і час від часу переходила в атаку. Стрільці боролися, як леви, боєвий дух був надзвичайно високий.
Про одну подію я розкажу. Було це під Чортковом в селі Ягольниця, йшов запеклий бій. Ворог закріпився в старій зруйнованій цегольні і звідти вів прицільний вогонь із скоро стрілів по наших позиціях. Чимало було вбито і ранено стрільців, які ходили в атаку, але взяти ніяк не змогли. Тоді командування вирішило відібрати невелику групу із добровольців відчайдухів, під прикриттям ночі взяти цегольню. Кожний із стрільців знав, що іде на смерть. Був у цій групі вістун Грім, який сказав немов пророкуючи: “Якщо мене вбють то я їм і по смерті догоджу”. І так сталося, троє стрільців впали вбитими в тому числі і вістун Грім а двоє приповзли ранені. На другий день треба було забрати тих трьох Стрільців і похоронити але неможливо було бо ворог обстрілював і не допускав стрільців до вбитих. Отже була сформована ще одна група Стрільців в яких був і я. Коли добре стемніло, ми поповзли у те місце, де лежали вбиті, щоб забрати їх. Було спокійно, ворог не стріляв, ми підповзли і першого побачили Гріма, який лежав горілиць, немов дивився в небо і рахував зорі і раптом йог оправа рука піднялася і упала на сторону, немовби оказувала дивіться. І дійсно, ми мимоволі глянули в ту сторону і побачили, як ворожі вояки повзли в сторону наших позицій, видно вирішили атакувати нас. Вони нас не побачили. Ми тоді зрозуміли, що наш товариш дійсно по смерті показав рукою, немовби сказав он там ворог повзе, дайте знати своїм. Ми так і зробили, тихенько відповзли і попередили своїх так, що поки ворог підповз на віддаль пострілу, ми його зустріли, як належить. Крім того, ми пішли в атаку, на багнети в рукопашну. Ворог не витримав і змушений був тікати. Таким чином ми взяли цегольню і звільнили село. Після бою ми обговорювали цю подію і дійсно, як щоб не рука вістуна Грома ми б не побачили, що ворог повзе, він дотримав свого слова. Правда, полковий лікар пояснював, що таке могло бути з стрільцем, що м’язи в померлого стягуються і т.д. і т.п. але ніхто із стрільців невірив, вірили тільки, що вістун Грім і посмерті бив ворога і, що цю перемогу завдяки йому, стрільці виграли.
Ось така історія.