Реферат

на тему:

Українські Січові Стрільці. Перша світова війна

В історію українського народу Українські Січові Стрільці вписали нев’янучої слави сторінки. Дві з них вікопомні. Перша полягає в тому, що січові стрільці стали заключним акордом епохи галицько-українського відродження. Друга – своїми невтомними військовими змаганнями вони возвели величну споруду: незалежну державу, ім’я якої Західно-Українська Народна Республіка.

Першими, хто відчув перспективу військових молодіжних організацій, стали К.Трильовський і В.Старосольський, тим більше, що в жовтні 1912 року вибухла Балканська війна.

14 грудня 1912 року нарада Українського жіноцтво створює “Фонд на потреби України”.

15 грудня 1912 року збори “Українського Студентського Союзу” вирішили почати військові навчання серед української молоді.

Вимагалось лише офіційного дозволу. І такий дозвіл вдалося добути К.Трильовському, який у лютому 1913 року розробив і затвердив статут військового товариства “Січових стрільців”. А 18 березня 1913 року у Львові створюється перше академічне стрілецьке товариство “Січові стрільці-І”, головою якого обирається В.Старосольський. Майже одночасно виникають ремісниче стрілецьке товариство “Січові стрільці-ІІ” (голова Роман Дашкевич) і “Стрілецький курінь” (голова Семен Горук). Крім Львова, стрілецькі товариства організовуються в Бориславі, Сокалі, Яворові, Тустановичах та Ясениці Сільній.

Військової справи серед “Січових Стрільців-І” навчали Михайло Волошин (польова і бойова служба), Степан Рудницький (картографія і пластунство). В українській термінологічній з військової справи комісії працювали Осип Квас, Богдан Гнатевич, Василь Кучабський. До речі, ця комісія на початок І світової війни видала 10 військових підручників українською мовою.

Обидва військові товариства “Січових стрільців” об’єднались в одне у березні 1914 року, яке очолив комітет у складі В.Старосольського, І.Чмоли, М.Гаврилка, О.Степанівної.

В “Стрілецьких куренях” військової справи навчали Степан Шухевич, Семен Горук, Іван Бачинський (у Львові), Володимир Сроковський і Ілько Цьокан (на Золочівщині), Іван Іванець (в с.Раменові).

Перші великі польові військові вправи січових стрільців відбулися 28 грудня 1913 року в м.Сокалі.

Натхнені активізацією молодіжного життя, створюють патріотичні пісні відомі і менш відомі письменники Іван Франко (“Гей, січ іде, красен мак цвіте”), Осип Маковей (“Гей гайдамаки, всі ми однакі”), Клим Обух (“Гей там на горі січ іде”).

А відтак настала пора звітувати перед усією українською громадою про здобутки і готовність до визвольних змагань. І цей звіт був проведений у вигляді параду всіх Січових і Стрілецьких товариств, який відбувся 28 червня 1914 року. Парад засвідчив, що українська громада Західної України йде впевнено до здобуття Української Державності. На хвилі загального піднесення 30 липня “Січові Стрільці-І” і “Січові Стрільці-ІІ” опублікували спільний заклик, в якому зазивали всіх охочих вступати до Стрільців, зголошуючись кожного дня по вул.Коперника, 5.

Але події 28 червня 1914 року одночасно і загальмували дальший розвій стрілецьких товариств через вбивство в Сараєво намісника австрійського престолу. 28 липня Австрія оголосила війну Сербії та загальну мобілізацію.

У серпні-вересні 1914 на Галичині Головна Українська Рада створила Центральну Бойову Раду, яка звернулась до уряду країни з проханням дозволити сформувати легіон УСС. Невдовзі згоду було отримано; правда, командування австро-угорської армії, як і уряд, без ентузіазму поставились до цієї ініціативи галичан. На прохання Управи відкликати військ для формування легіону 100 українських старшин цісарське командування виділило лише 16.

У серпні-вересні 1914 на Галичині із добровольців створено легіон УСС. До легіону входили юнаки воєнезированих українських організацій: "Сокіл", "Січ", "Пласт", які були створені 28 червня 1914. У місто Стрий на Львівщину прибуло 28 тис добровольців, але австро-угорський уряд дозволив на формування 2,5 тис легіону. Військову присягу солдати давали два рази. Перший раз на вірність Австро-Угорщині, а другий Україні. І курінь УСС очолив Д. Вітовський.

У вересні 1914 австро-угорський уряд вирішив кинути на фронт січовиків проти російських військ, що наступали під Радзивиловом, але командир Рожанковський відмовився виконувати наказ, за що і був усунутий з посади.

25 вересня 1914 року УСС захищали Ужоцький та Верецький перевал Карпатських гір від дивізії кубанських козаків. Отримавши підкріплення з Балканського фронту, цісарська Південна армія у жовтні перейшла у наступ через Карпатські перевали і відбила у росіян міста Борислав, Дрогобич, Стрий. Але невдовзі, Командиру О. Брусилову вдалося відновити становище і відкинути УСС до Карпат. У березні 1915 стрілецькі сотні виходять на схили гори Маківка. Генерал Іванов підтягує важку артилерію і кидає у наступ кавалерійську дивізію генерала Олексія Каледіна та дрібні піхотні частини. Найбільшої напруги бої досягли 1 травня. Витримати позиції січовикам не вдалося. 1 – 3 травня 1915 битва на горі Маківка.

4 червня 1916 почався Брусиловський прорив. На протязі серпня-вересня 1916 полк УСС прикривав залізничний шлях Подгайці – Бережани на Тернопільщині.

На початку липня 1917 шість відновлених сотень полку УСС під командуванням М. Тарнавського знову вступили у бій на Бережанщині. Після дводенного штурму вони оволоділи Козовою і в час загального наступу австрійських військ попрямували до Збруча. Погляди стрілецтва були спрямовані на схід, де відроджувалась державність України. УСС були узяті в полон та репресовані, але 17 лютого 1917 УСС у відновленому складі повертається на фронт.

У кінці 1917 у Києві був створений курінь УСС під керівництвом Є. Коновальця, та Мельника.

Таким чином бойовий шлях УСС складався із перемог та поразок, але це була перша спроба створити українську національну армію, яка б могла захистити інтереси українців та звільнити їх від іноземного панування.