Реферат на тему:
Зимівник в колонізаційних процесах Південної України
Кожен народ має свої особливості, які сформувались під впливом певних геополітичних умов життя і господарювання. Саме такі особливості відрізняють той чи інший народ від решти. Одною з таких особливостей нашого народу є хутірська форма землеволодіння. Ця особливість була настільки помітною, що навіть примусила окремих видатних громадсько-політичних діячів України ХІХ - початку ХХ ст. говорити про хутірську ментальність українців. Це дало підставу українофобам говорити про відчудженість, замкнутість і другорядність історичного життя українського народу.
Територія Запорозьких Вольностей не була вийнятком в загальноісторичних процесах, хоча звичайно і мала деякі свої особливості. Відомо, що на території Вольностей хутори запорожців називались зимівниками. Поява зимівника як форми господарства запорожців, тісно пов'язана з появою самого козацтва, яке в свою чергу теж з'являється не на порожньому місці. Його появі передували певні умови в основі яких лежала колонізація степових просторів Південної України. Тобто в своїх витоках це явище носило виключно господарські підвалини, а не мілітарні. Самі запорожці свої витоки пояснювали саме господарськими потребами. Про це свідчать деякі переказані ними легенди, в яких свій початок запорожці виводять від хлопчиків-скотарів, або рибальських артілей.
В спробах довести, що козацтво є само по собі явище унікальне, аналогів якому ми знайдемо не багато, підкреслювалось, що водночас воно є і абсолютно природним явищем - викликаним збігом цілого ряду соціально-економічних і військово-політичних чинників. Цей висновок можна доповнити ще й тим, що виникає це явище на грунті виключно колонізаційних процесів, а не мілітарних змагань між осілим землеробським населенням лісової смуги і кочовим світом, як це подавалось в попередній період.
Зимівники, як осередок-база господарського освоєння певної території окремою групою підприємців-добичників, виникають в південних степах разом з першими колонізаторами, які йшли в степ на промисли і змушені були лишатись тут на зимівлю. В цих осередках вони обробляли та зберігали добуте і готували різні знаряддя й реманент до наступного сезону. Та й сама назва житла запорожців має архаїчні витоки в основі якої лежить слово "зимувати" що красномовно свідчить про витоки цього явища.
У всякому разі, саме так подає нам перший опис козацького табору відомий польський хроніст Мартин Бєльський: "Козаки на низу Дніпра займаються ловлею риби і там же сушать її на сонці без солі, проживаючи там лише влітку, а на зиму розходяться в ближчі міста, заховавши свої човни в безпечному місці на одному з островів і залишивши там декілька сотень чоловік на кошу, як вони кажуть, на сторожі… раніше їх було небагато, але тепер збирається по декілька тисяч". Як бачимо, мова йде про Кіш. Слово Січ тут не згадується. Добре відомо, що кошем називалось будь яке місце збору козаків. Це слово вживається і в значенні укріпленого табору, і в значенні столиці Війська Запорозького, і в значенні рибальського стану і навіть як назва чабанського візка. Значна кількість людей перебуваючих тут і наявність гармат, дало привід попереднім дослідникам стверджувати що це і є саме Січ в класичному розумінні цього слова. Тут, слід зауважити що і в зимівниках могло збиратись немало людей і зберігались гармати.
Перші документальні згадки про зимівники належать до жалуваної грамоти від 20 серпня 1576 року польського короля Стефана Баторія, де між іншим сказано: "Від Самарських земель через степи до самого Дону, де ще до гетьмана козацького Прецлава Ляскоронського козаки свої зимівники мали, і те все щоби навіки непорушно при Козаках Запорозьких зосталось...".4 Ляскоронський помер у 1531 році, а перший свій похід на татар він організував у 1518 році. До того ж, в документі говориться про зимівники як про щось цілком стале і зрозуміле. Без будь яких додаткових пояснень, що само по собі свідчить про вже досить тривале його існування. Добре видно, що запорожці мали свої зимівники від Самари до Дону вже в XV ст. Згадана хроніка М. Бєльського подає, на наш погляд, не стільки опис Січі, скільки опис спільного зимового стану, або "коша" що власне цілком можна назвати зимівником. Такий "кіш", або стан гарантував певну безпеку і успіх саме через поєднання господарських і військових зусиль членів даної артілі чи громади. Ці зусилля багаторазово помножувались завдяки вдалому, в військово-стратегічному розумінні, розташуванню таких станів на островах, мисах та вибалках. Кількість таких станів мала бути досить значною і дорівнювати кількості самостійно діючих тут ватаг промисловців-добичників. В щоденнику Еріха Лассоти, який перебував на Січі в 1598 році, наводився лист самих запорожців до Австрійського імператора Рудольфа ІІ, де йшлося про можливість "виставити 6 тисяч відбірних козаків, не рахуючи хуторян (Land tvolck), які живуть на кордонах".
Зрозуміло, що явище виникає набагато раніше ніж люди дають йому назву. Інколи вона запозичена і з часом, в процесі трансформування, стає невпізнанною, губить первісний зміст і в решті-решт потребує детального тлумачення. А інколи термін добирається досить вдало, й точно відзеркалює суть не потребуючи ніяких додаткових пояснень. Яскравим прикладом цьому можуть служити терміни "козак" і "зимівник". Перший, в свій час, викликав досить палкі суперечки в дослідників і потребував детального тлумачення, тоді як другий не потребує ніяких пояснень. Власне ці терміни з'являються майже одночасно, хоча явище, яке їх породило набагато старіше.
Ватаги добичників-колонізаторів з'являються в Північному Причорномор'ї разом з початком литовської експансії. Спираючись
