Наприкінці 1658 р. Виговський зібрав козацьку раду і узгодив з нею план розгрому опозиції та царських військ. Він закликав також на допомогу кримського хана Магомет-Гірея ІV. Бойові дії розпочалися на різних фронтах у грудні того ж року. Війна набрала все більшого розмаху втягуючи нові сили й резерви з обох сторін. У травні 1659 р. Варшавський сейм затвердив Гадянський трактат, але практичної допомоги Виговському Польща не надавала.

У травні 1659 р. величезна московська армія взяла в облогу місто Конотоп, де зосередилось 4-5 тисяч гетьманців на чолі з Г.Гуляницьким. Понад 2 місяці тривала облога Конотопа. Тимчасом Виговський зібрав козацьке військо і наймані загони, а також татарське 60-ти тисяч військо на чолі з ханом. Вони й рушили на допомогу обласним гетьманцям у Конотопі. Неподалік міста, біля р. Соснівка, відбулася грандіозна битва у якій загинуло 40 тисяч і потрапила в полон 15 тисяч воїнів московської армії. Князь С.Пожарський також потрапив у полон. Виговський втратив 4 тисячі козаків, а хан – 6 тисяч ординців. О.Трубецькой із залишками війська втік до Путивля. У Московії почався переполох і боялися наступу гетьмана.

Гетьман І.Виговський потрапив у дуже скрутне становище. Повстання, яке було в Переяславі 1659 року перекинулось на Правобережну Україну, де його очолив Іван Богун. Іван сірко активно діяв проти татар, і тому сподіватися на допомогу хана гетьман не міг. Ю.Хмельницький вирішив скористатися складною ситуацією. Він послав у Січ свого слугу Івана Брюховецького зі скаргою на Виговського, нібито той “силаніць видер з його рук гетьманство, на яке його обрало військо і благословив батько”. А невдовзі антипольські настроєні запорожці проголосили гетьманом Ю.Хмельницького.

Виговський скликав у с. Германівка поблизу Василькова на Київщині генеральну раду й склав перед нею генеральські клейноди. Кількох родичів Виговського заарештували і відправили на заслання до Сибіру, де вони і закінчили своє життя. І.Виговський втік, під захист польського короля. Деякий час жив у м. Барі на Поділлі. Коли ж на Правобережній України вибухнуло повстання проти шляхтецької Польщі та гетьмана П.Тетері. І.Виговського звинуватили у зв'язках із повстанцями, а отже у державній зраді. За показом П.Тетері І. Виговський був заарештований і розстріляний в березні 1664 р.

2. Період Гетьманщини України

Коли минув хаос доби Руїни, центром політичного, економічного та культурного життя стала Гетьманщина Лівобережжя. Тепер фокус визначальних подій історії України остаточно перемістився з її крайнього заходу на крайній схід. Гетьманщина була автономним, але не самостійним політичним утворенням. Однак вона давала українцям більше самоврядування, ніж вони будь-коли до того мали, починаючи з часів Галицько-Волинського князівства. Як частина Російської імперії, вона існувала в рамках держави, яка для багатьох українців була відносно новим політичним середовищем. Тепер українці мали справу не з роздертою на фракції й занепадаючою польсько-шляхетською Річчю Посполитою. Після провалу польської та турецької альтернатив у період Руїни українці були вимушені змагатися з суворими правителями міцніючої Росії. Прагнучи монополізувати владу, царі за самою своєю сутністю виступали проти ідеї українського чи будь-якого іншого самоврядування. До того по всій Європі XVIII ст. поширювалися принципи та практика абсолютизму. Такі непохитні представники абсолютизму, як Петро 1 та Катерина II — два найвидатніших правителі Росії,— вважали централізований уряд найбільш ефективним і передовим. Проте ці погляди суперечили тій формі самоврядування, що існувала в Гетьманщині та була заснованою на виключно українських засадах і звичаях. Відтак основним питанням політичного життя України XVIII ст. стає тривала й затята боротьба імперського централізму Росії з українським прагненням до автономії. На кінець XVII ст., після відвоювання поляками Правобережжя та утвердження автономії Війська Запорозького, під безпосередньою зверхністю гетьманів лишалося тільки близько третини території, що колись була підвладна Хмельницькому,— це десь одна шоста площі сучасної України. Цей лівобережний край українці називали Гетьманщиною, а московити — Малоросією. До неї входило десять полків: Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київський, Гадяцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський і Полтавський. Офіційна резиденція гетьмана й адміністративна столиця Гетьманщини на початку XVIII ст. містилася в Батурині. Гетьманщина була відносно густо заселеним і добре розвиненим краєм. Вона включала II великих міст, 126 містечок і близько 1800 сіл. У 1700 р. її населяло близько 1,2 млн чоловік, тобто майже чверть усього населення тогочасної України. З 1648 р. мало що змінилося у системі козацького врядування в Гетьманщині. Щоправда, значно розрослася канцелярія, персонал якої часто набирався із вихованців Київської академії та являв собою щось на зразок зародку бюрократії. Гетьмани не відмежовували власних грошей від грошей Гетьманщини, внаслідок чого у фінансах часто не було порядку. Щоб розв'язати цю проблему, адміністрацію поновили двома генеральними підскарбіями. Але ці зміни мало вплинули на розв'язання основних фінансових проблем Гетьманщини, зокрема — постійного зменшення прибутків унаслідок того, що козацька старшина присвоювала собі громадські землі. Очевидно, гетьмани не хотіли чи не могли запобігти розширенню особистих землеволодінь старшини за рахунок фондів рангових та громадських земель Гетьманщини, кількість яких швидко зменшувалася. Після повернення у 1734 р. під владу росіян запорожці знову оселилися на своїх колишніх землях, збудувавши неподалік від старої Нову Січ. Імператорський уряд дивився на це повернення досить неоднозначне. У наступних боях з турками запорожці так добре воювали, що Катерина II осипала їх похвалами та медалями. Однак вони також завдавали їй багато клопоту. Оскільки на землях запорожців кріпацтва не існувало й