В пам'яті українського народу Павло Полуботок залишився як
один із улюблених героїв, який боронив українську автономію і
заплатив за неї життям. В «Історії Русів» змальовано його як сміли-
вого борця за національну свободу. В домах багатьох свідомих укра-
їнських патріотів ХУШ-ХІХ ст. висіли портрети Полуботка із звер-
неними до Петра словами, що їх приписав йому автор «Історії Ру-
сів»: «Заступаючись За отчизну, я не боюсь ні кайданів, ні тюрми, і
для мене ліпше найгіршою смертю вмерти, як дивитися на загальну
загибель моїх земляків».'"

У січні 1725 року помер Петро 1. В хаосі, який почався, коли не
стало твердої, жорстокої руки Петра 1, несподівано дістала престіл
друга Петрова жінка, слаба волею, мало культурна Катерина Г.
Фактично правив Росією за Катерини 1 Меншиков, який допоміг їй
здобути трон.

1-го жовтня 1727 року в Глухові, в присутності радника Наумова,
обрано на гетьмана полковника Миргородського полку Данила Апо-
стола, а Наумову наказано бути при ньому радником."*. Обрання
Данила Апостола переведено дуже урочисто і воно викликало в
Ухраигі загальне задоволення, яке виявилося не в адресах, привітан-
нях, але в тому, що посилився поворот українців з-закордону.  

ДАНИЛО АПОСТОЛ (1727—1734)

Обраний на гетьмана, Данило Апостол мав уже 73 роки. Не
бувши близьким з Мазепою, він був його однодумцем у питанні со-
юзу зі Швецією і користався його довір'ям. Неясними залишаються
мотиви, з яких він покинув Мазепу і вернувся до Петра 1. Пізніше,
за Полуботка, він активно підтримував його в справі «привернення
прав українців» та в справі обрання гетьмана; був заарештований
і звільнений після смерти Петра 1. Син Данила Апостола, Петро, за-
лишився закладником в Петербурзі. Так само, як згадано вище, зат-
римано синів інших старшин, випущених після звільнення на
Україну.

Дозвіл обрати гетьмана застав Україну в хаотичному стані.
З 1724 р. не було гетьмана, вищого носія влади. Не було й генераль-
ної старшини, яка сиділа під арештом в Петербурзі. Малоросійська
Колегія не мала компетенції призначати нову старшину. Тому ра-
зом з обранням гетьмана треба було обрати й старшину.

Гетьман не мав сил для боротьби з цими явищами. Він пішов іншим
шляхом: наполягав на виборності інших членів полкової старшини
і з їх допомогою боровся з свавіллям полковників."'

Данило Апостол застав на Україні непорядок також у земельних
справах. За старим звичаєм, кожній ранзі належала певна маєтність,
з обов'язковою працею посполитих. Цією маєтністю володів старши-
на, поки посідав певну посаду. Якщо він залишив її, ця земля, яка
звалася «рангою», переходила до його наступника, а він з новою по-
садою діставав іншу рантову землю. Таким чином рангові землі були
платнею, нагородою за виконування певних обов'язків і не могли за-
лишатися в посіданні тимчасового володільця, якщо він не мав поса-
ди, і в жадному разі не могли бути передані як спадщина.

З бігом часу розгорілась боротьба за перетворення рантових зе-
мель на власні. Почалася вона ще за Мазепи і продовжувалась у на-
ступних часах — за Скоропадського та Малоросійської Колегії. Нас-
лідком цього фонди рантових земель вичерпались і люди, мало за-
безпечені, уникали посад, за які вже не могли діставати компенсації.
На цьому ґрунті, було багато зловживань. Вдова гетьмана Скоропад-
ського, Настасія Маркевич, користаючи з протекції російських на-
чальників, затримала за собою володіння величезними маєтками, що
їх гетьман мав на ранту. Полковник Гадяцький, Г. Граб'янко, при-
значений у 1730 р., так і яе дістав рангової землі. Сам гетьман Д. Апо-
стол не міг довгий час дістати всіх земель, які раніше діставали геть-
мани «на булаву». Багато заколоту вносили російські достойники, які
також діставали рантові земзгі, але ставилися до них, як до власних.
Наумов, наприклад, продав два великих села. Ці землі росіяни залюд-
нювали кріпаками, внаслідок чого поставили ще більші непорядки.'"

Значною справою гетьмана Данила Апостола було укладення
«Зводу» українських законів. Справу розпочато ще за Івана Скоро-
падського, коли порушено було питання про переклад українських
законів на російську мову. Данило Апостол створив комісію, якій до-
ручив перекласти правні книги російською мовою і скомпонувати
кодекс; в основу покладено Литовський Статут та Магдебурзьке
право.

Своїми талантами, зокрема дипломтичним хистом, Данило Апо-
стол не міг дорівнювати Мазепі. Але спокійний, розважний, він був
глибоко переконаний український патріот, який останні роки свого
бурхливого життя присвятив Українській державі, збереженню та
охороні її незалежности, того, що мовою XVIII ст. називали «автоно-
мією». Про щось більше не мріяли українські патріоти. «Його шести-
літнє гетьманування було короткою яснішою смугою на темному тлі
українського життя після упадку Мазепи. Йому вдалося зміцнити
гетьманську владу й авторитет гетьмана супроти російських і місце-
вих українських властей», — характеризував Данила Апостола Д.
Дорошенко.'"  

ПРАВЛІННЯ ГЕТЬМАНСЬКОГО УРЯДУ (1734—1750)

Данило Апостол, умираючи, хотів був передати владу генераль-
ній старшині, до обрання нового гетьмана, але в Петербурзі вже
чекали на його смерть і негайно надіслали наказ резидентові при

гетьмані, генералові Наришкіну, по смерті гетьмана, перебрати
владу. Російський уряд, замість обрання гетьмана, вирішив поно-
вити Малоросійську Колегію, але це реішення наказано було три-
мати в таємниці від українського народу, щоб уникнути хвилювання.

До загального лиха, яке принесла з собою російська влада, при-
єдналася