На Правобережжі почалася влада Мазепи, бо Польща, знесилена
війною зі шведами, які окупували значну частину її, була неспро-
можна боротися за Правобережну Україну. Мазепа доводив цареві,
що під час війни зі Швецією конче потрібно вдержати гетьманське
володіння на Правобережжі. Мазепа збільшив число полків з 4 до 7,
залишив декого зі старих полковників і призначив нових, переваж-
но з правобережної старшини. Він почав запроваджувати той самий
суспільно-економічний лад, який був на Гетьманщині: надавав зем-
лі старшині та манастирям, дозволяв заводити салітряні майдани,
давав доручення «осаджувати» міста та села.

Так під булавою гетьмана Івана Мазепи на короткий час об'єд-
налися Лівобережна і Правобережна Україна. Діяльність Мазепи
була обірвана подіями 1708-1709 років.

ПИЛИП ОРЛИК (1710—1742)

Смерть гетьмана Івана Мазепи була новою катастрофою для
України. Старий, хворий, прикутий до ліжка, пін залишався геть-
маном до кінця, силою свого авторитету стримуючи групу українців,
що подалася на еміграцію, від морального розкладу і впливаючи
авторитетом свого ймення на молодого короля Карла XII.

По смерті гетьмана почався серед емігрантів неспокій. Він зали-
шив великі скарби в золотих монетах, коштовностях, гетьманських
інсигніях. Поки був живий гетьман, ніхто не цікавився природою та
походженням цих скарбів, бо за старими традиціями гетьман не ро-
бив різниці між «приватом» і «фіском». Після його сморти постало
питання: хто мас їх успадкувати? Чи вони належать державі, як
державний фонд, чи персонально гетьманові і мають перейти до
його єдиного спадкоємця, небожа Андрія Войнаровського.

У 1710 році обрано на гетьмана генерального писаря Пилипа Ор-
лика. Це був один із найвидатніших діячів ХУІІ-ХУІІІ ст., самовід-
даний український патріот, який все життя присвятив боротьбі зі'
незалежність України. Він походив із чеського роду, одна лінія яко-
го подалася до Польщі. Він народився 1672 року на Віленщині, вчив-
ся в Києво-Могилянській колегії і був учнем славетного вченого Сте-
фана Яворського, що був пізніше «місцеблюстителем» патріяршогс
престолу в Москві. Орлик працював у Генеральній Військовій Кан-
целярії, де його пізнав й оцінив Мазепа.

Обрання на гетьмана в 1710 році не було тільки почестю для Орли-
ка воно було великим тягарем, тим більшим, що не дістав він нічого
зі скарбів Мазепи і ввесь час повинен був витрачати власні гроші.

В день виборів Орлика схвалена була державна конституція під
назвою «Конституція прав і свобід Запорізького Війська». Основний
пункт її — проголошення незалежности України від Польщі та Мос-
кви. Другим пун-ктом було встановлення козацького парляменту
який мав скликатися тричі на рік; крім Генеральної старшини до
нього мали входити представники від Запоріжжя та по одному пред-
ставникові від кожного полку

30-річна діяльність екзильного гетьмана не мала практичних нас-
лідків, але він багато зробив в ідеологічному відношенні: поширив
в Европі ідею незалежної України, потрібної для Европи, для євро-
пейської рівноваги проти щораз сильнішої Росії. Праця Пилипа Ор-
лика і його сина, генерала французької армії Григора Орлика, була
ваяиіива і з іншого погляду: вони створили традицію мазепинців-емі-
Грантів, апостолів Української Незалежної Держави, які довгий час
лякали могутню Російську імперію.""  

ІВАН СКОРОПАДСЬКИЙ (1708—1722)

Як уже сказано, негайно після того, коли Петро 1 дізнався про пе-
рехід Мазепи до Карла ІІ, він наказав обрати нового гетьмана. Ви-
бір його зупинився на Скоропадському. Це був один із найвидатні-
ших полковників часів Мазепи, його щирий однодумець.. Навіть
обраний гетьманом, він ніколи не називав Мазепу «зрадником», як
було прийнято в офіційній мові, а уживав назви «бувший гетьман»
або «пан антецесор». Ці дрібні риски дають промовисту характери-
стику нового гетьмана та його моралі.™

Іван Скоропадський, коли його обрано гетьманом, мав понад 60
років. Походив він з Правобережжя, але перейшов на Чернігівщину
і зробив блискучу кар'єру завдяки своїм дипломатичним здібностям;
в 1709 році мав усі права вважатися за одного з найповажніших пол-
ковників. Таким чином, обрання його на гетьмана, проведене під тис-
ком Петра 1, було цілком нормальним, і, якщо не було б цього тиску,

його однаково обрали б «вільними голосами» старшини, бо мав тільки
одного суперника—Чернігівського полковника Павла Полуботка.'"

Гетьманування Скоропадського припало на період швидкого зро-
стання могутности Московської держави, яка офіційно перетвори-
лася в Російську імперію, і приниження Української держави.

1722 року засиовадо Малоросійську Колегію із шістьох москов-
ських старшин з президентом-бриґадиром Вельяміновим на чолі.
Вона мала приймати від населення скарги на українські) суди, конт-
ролювати фінанси, стежити, щоб старшина не обтяжувала козаків
У грамоті до українського народу Петро 1 заявив, що Малоросійську
Колегію засновано для того, щоб «народ український не був ш від
кого обтяжений — ані неправими судами, ані утисками старшин».'"

Таким чином Малоросійська Колегія позбавляла гетьмана навіть
тієї влади, яка йому залишалася. Старий гетьман 1. Скоропадський
пробував був протестувати, але марно. Він не переніс удару і неза-
баром — 3 липня 1722 року — помер.

ПАВЛО ПОЛУБОТОК (1722—1724)

Негайно після похорону Івана Скоропадського старшина звер-
нулася з проханням до Петра 1 дозволити провести вибори нового
гетьмана, а тимчасово уповноважила Чернігівського полковника
Павла Полуботка перебрати правління як наказний гетьман. Одно-
часно приїхав до Глухова бригадир Вельямінов і зформував Мало-
російську Колегію. Так постали два уряди: Генеральна Військова
Канцелярія з наказним гетьманом Полуботком та Малоросійська
Колегія з бригадиром Вельяміновим, і між ними почалися тертя.

Павло Полуботок користався великою пошаною серед старшини
й