У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


козацтва. Це була людина енергійна, твердої вдачі, оборонець авто-
номних прав України. Він подав протест до Сенату проти Малоро-
сійської Колегії, яка зверталася до Генеральної Військової Канцеля-
рії з наказами, як до підвладної їй установи, і цим разом добився,
що Сенат наказав Вельямінові звертатися до Військової Канцелярії
з «промеморіями» і надалі працювати в контакті з вищими україн-
ськими установами.

Петро наказав заарештувати Полуботка, всю старшину, що була
з ним, і всіх українців, що підписали петицію. Полуботок, реснт Ге-
неральної Канцелярії Володховський та полковник Переяславський
Карпека померли у в'язниці. Інших, після смерти Петра, в 1725 році,
звільнено, але інтерновано в Петербурзі. Відпущено на Україну
лише тих, хто мав синів, а синів узято закладаиками. Це був повний
розгром української старшини. В Україні все затихло, пригнічене
терором. Правила Малоросійська Колегія разом з слухняною стар-
"таною.'"

Малоросійська Колегія накладала щораз нові податки, збираючи
їх грошима та збіжжям; щороку сума податків збільшувалась: до
1725 року зібрано 45.527 карбованців, року 1725 — 244.225. Все над-
силалося до російського уряду.

В пам'яті українського народу Павло Полуботок залишився як
один із улюблених героїв, який боронив українську автономію і
заплатив за неї життям. В «Історії Русів» змальовано його як сміли-
вого борця за національну свободу. В домах багатьох свідомих укра-
їнських патріотів ХУШ-ХІХ ст. висіли портрети Полуботка із звер-
неними до Петра словами, що їх приписав йому автор «Історії Ру-
сів»: «Заступаючись За отчизну, я не боюсь ні кайданів, ні тюрми, і
для мене ліпше найгіршою смертю вмерти, як дивитися на загальну
загибель моїх земляків».'"

У січні 1725 року помер Петро 1. В хаосі, який почався, коли не
стало твердої, жорстокої руки Петра 1, несподівано дістала престіл
друга Петрова жінка, слаба волею, мало культурна Катерина Г.
Фактично правив Росією за Катерини 1 Меншиков, який допоміг їй
здобути трон.

1-го жовтня 1727 року в Глухові, в присутності радника Наумова,
обрано на гетьмана полковника Миргородського полку Данила Апо-
стола, а Наумову наказано бути при ньому радником."*. Обрання
Данила Апостола переведено дуже урочисто і воно викликало в
Ухраигі загальне задоволення, яке виявилося не в адресах, привітан-
нях, але в тому, що посилився поворот українців з-закордону.  

ДАНИЛО АПОСТОЛ (1727—1734)

Обраний на гетьмана, Данило Апостол мав уже 73 роки. Не
бувши близьким з Мазепою, він був його однодумцем у питанні со-
юзу зі Швецією і користався його довір'ям. Неясними залишаються
мотиви, з яких він покинув Мазепу і вернувся до Петра 1. Пізніше,
за Полуботка, він активно підтримував його в справі «привернення
прав українців» та в справі обрання гетьмана; був заарештований
і звільнений після смерти Петра 1. Син Данила Апостола, Петро, за-
лишився закладником в Петербурзі. Так само, як згадано вище, зат-
римано синів інших старшин, випущених після звільнення на
Україну.

Дозвіл обрати гетьмана застав Україну в хаотичному стані.
З 1724 р. не було гетьмана, вищого носія влади. Не було й генераль-
ної старшини, яка сиділа під арештом в Петербурзі. Малоросійська
Колегія не мала компетенції призначати нову старшину. Тому ра-
зом з обранням гетьмана треба було обрати й старшину.

Гетьман не мав сил для боротьби з цими явищами. Він пішов іншим
шляхом: наполягав на виборності інших членів полкової старшини
і з їх допомогою боровся з свавіллям полковників."'

Данило Апостол застав на Україні непорядок також у земельних
справах. За старим звичаєм, кожній ранзі належала певна маєтність,
з обов'язковою працею посполитих. Цією маєтністю володів старши-
на, поки посідав певну посаду. Якщо він залишив її, ця земля, яка
звалася «рангою», переходила до його наступника, а він з новою по-
садою діставав іншу рантову землю. Таким чином рангові землі були
платнею, нагородою за виконування певних обов'язків і не могли за-
лишатися в посіданні тимчасового володільця, якщо він не мав поса-
ди, і в жадному разі не могли бути передані як спадщина.

З бігом часу розгорілась боротьба за перетворення рантових зе-
мель на власні. Почалася вона ще за Мазепи і продовжувалась у на-
ступних часах — за Скоропадського та Малоросійської Колегії. Нас-
лідком цього фонди рантових земель вичерпались і люди, мало за-
безпечені, уникали посад, за які вже не могли діставати компенсації.
На цьому ґрунті, було багато зловживань. Вдова гетьмана Скоропад-
ського, Настасія Маркевич, користаючи з протекції російських на-
чальників, затримала за собою володіння величезними маєтками, що
їх гетьман мав на ранту.™ Полковник Гадяцький, Г. Граб'янко, при-
значений у 1730 р., так і яе дістав рангової землі. Сам гетьман Д. Апо-
стол не міг довгий час дістати всіх земель, які раніше діставали геть-
мани «на булаву». Багато заколоту вносили російські достойники, які
також діставали рантові земзгі, але ставилися до них, як до власних.
Наумов, наприклад, продав два великих села. Ці землі росіяни залюд-
нювали кріпаками, внаслідок чого поставили ще більші непорядки.'"

Значною справою гетьмана Данила Апостола було укладення
«Зводу» українських законів. Справу розпочато ще за Івана Скоро-
падського, коли порушено було питання про переклад українських
законів на російську мову. Данило Апостол створив комісію, якій до-
ручив перекласти правні книги російською мовою і скомпонувати
кодекс; в основу покладено Литовський Статут та Магдебурзьке
право.

Своїми талантами, зокрема дипломтичним хистом, Данило Апо-
стол не міг дорівнювати Мазепі. Але спокійний, розважний, він був
глибоко переконаний український


Сторінки: 1 2 3 4 5