ПРАВЛІННЯ ГЕТЬМАНСЬКОГО УРЯДУ (1734—1750)

Данило Апостол, умираючи, хотів був передати владу генераль-
ній старшині, до обрання нового гетьмана, але в Петербурзі вже
чекали на його смерть і негайно надіслали наказ резидентові при

гетьмані, генералові Наришкіну, по смерті гетьмана, перебрати
владу. Російський уряд, замість обрання гетьмана, вирішив поно-
вити Малоросійську Колегію, але це реішення наказано було три-
мати в таємниці від українського народу, щоб уникнути хвилювання.

До загального лиха, яке принесла з собою російська влада, при-
єдналася руйнація господарства, спричинена війною з Туреччиною,
що почалася 1735 року. На Україну впав найбільший тягар цієї війни.
Крім участи козаків у війську, вона мусіла постачати харчі, вози,
коней, волів для обозу, погоничів.

Війна почалася походом російської армії на Крим влітку 1735 ро-
ку. Як і за цариці Софії, похід не вдався через погану організацію по-
стачання. У тій невдалій авантурі загинуло з голоду 12.000 козаць-
них коней. Року 1736 похід почався під командою фельдмаршала Мі-
ніха, який вів 54-тисячну армію, в тому числі 12.730 козаків. Ці ко-
заки були виснажені, погано озброєні і половина їх не мала коней. До
такого стану приведено Україну вже в 1736 році. Ціною великих
жертв Мініх дійшов до Криму і здобув його столицю Уахчесарай, але
мусів спішно відступити, бо в армії прокинулись пошесті. Мініх

утратив половину армії. Особливо великі втрати були в українській
частині армії.

Року 1744 Єлисавета, подорожуючи по Україні, побувала в Києві,
де старшина звервулася до неї з проханням дозволити обрати геть-
мана, і вона дала свою згоду. Але вибори гетьмана відкладено, бо
Єлисавета хотіла, щоб гетьманом став молодший брат Олексія Рову-
мовського, Кирило, який ще був замолодий. Тож йото виряджено за
кордон, з ментором, адьюнктом Академії Наук, Г. Тепловим, де слу-
хав він лекцій в університетах Німеччини, Франції, Італії. Кости Ки-
рило поверяувся до Петербургу, його призначили президентом Ака-
демії Наук (йому було тоді 18 років). Він був одружений з родичкою
Єлисавети — Нарішкіною.

Року 1746, коли помер президент Правління Гетьманського Уря-
ду, Бібіков, наступника йому не призначали і Україною правила Ма-
лоросійська Колегія. Року 1745 поновлено Київську митрополію
(після арештування Йоасафа Краковського в Києві були тільки
архиспископи). Тепер архиепископ Рафаїл Заборовський дістав ти-
тул митрополита.'" Року 1747 проголошено царську грамоту про об-
рання гетьмана.

Обрання гетьмана відбулося в Глухові з додержанням усіх старо-
давніх традицій, з великою урочистістю. Проте, оскільки останні
гегьмаіві були накинені російським урядом, Скоропадський та Апо-
стол, могли бути обрані й без російського примусу, бо обидва були
визначними полковниками, добре відомими в Україні, з великими

заслугами перед Батьківщиною, — Кирило Розумовський завдячував
своє «одноголосне» обрання лише царициній ласці, бо ніхто в Укра-
їні, крім хіба односільчан, не знав цього 22-х літнього юнака, що до
15-ти років жив життям звичайного сільського хлопця в селі Леме-
ші. Але був і другий бік медалі: Україна надто тяжко терпіла під
ярмом Малоросійських Колегій, надто ненавиділа російських уря-
довців, і перспектива мати знову гетьмана була привабливою для ба-
гатьох українців.  

КИРИЛО РОЗУМОВСЬКИЙ (1750—1764)

Новий гетьман дістав тяжку спадщину: Україна була зруйнована
війною з Туреччиною. Старшина була пригнічена терором російсько-
го панування, здеморалізована систолою доносів, на якій базувалося
правління Анни та Бірона.

Молодий, легковажний Кирило Розумовський все ж таки дав собі
раду в цьому конґльомераті впливів і ввесь час свого гетьманування
залишався тим, чим створила його природа і що сприйняв він з мо-
локом матері, з першими дитячими вражеякшми — залишався укра-
Поцем.

Кирило Розумовський з самого початку свого правління добивався
від російського уряду привернення Україні прав, які втратила вона
після Мазепи, Дещо пощастило йому добитись, але багато його за-
ходів не увінчались успіхом. Звичайно, допомогал» гетьманові при-
язне ставлення до нього, як і до цілої родини Розумовських, цариці
Єлисавети, яка поширювала таке своє ставлення і на всю Україну.
Внаслідок наполегливих заходів гетьмана справи України знову
передано з Сенату до Колегії Закордонних Справ, під його управ-
ління передано Запоріжжя і Київ. Але тяжко було з фінансовою
автономією України. Року 1754 гетьманові наказано складати звіти
російському урядові про прибутки та видатки державного скарбу.
Не зважаючи на енергійні протести Розумовського, який покликав-
ся на часи Богдана Хмельницького та Дорошенка, йому не вдалося
добитися скасування цієї контролі. Не вдалося й осягнути права віль-
них зносин з чужоземними державами, звільнити Україну від уча-
сти у війнах Російської імперії, які не стосувалися інтересів Укра-
їни, а також від матеріяльних тягарів, зв'язаних з цими війнами.
Україна примушена була брати участь в Семилітній війні Росії з
Прусією, 1757 року мусіла вислати 8.000 погоничів-селян, більша
частина яких загинула в поході. Вислала вона й 1.000 компанійців,
які брали участь у битві під Егередорфом. Року 1760 вислала знову
2.000 козаків і кілька тисяч волів.

За Розумовського українська старшина здобула високе стано-
вище. Під час