Ця політична акція народного вчительства мала значний успіх. Завдяки активній позиції педагогів українці мали поважне представництво у віденському парламенті (33 депутатські мандати тільки від самої Галичини). Проте за такий політичний поступ вчительство поплатилося репресіями з боку шкільної влади (дисциплінарні покарання, службові переміщення і т. і.). Але вони не стали перешкодою до участі вчителів у виборчій компанії 1911р. (завдяки їхній пропаганді зміцнилося українське парламентське представництво) та 1913 р. під час виборів до галицького сейму (було вибрано 30 депутатів українців). У статті "По виборах" в "Учительському слові" 15 липня 1913 р. було написано: "Для досягнення такої славної перемоги української ідеї вчительство зробило немало і, головним чином, народне вчительство. Воно — свідоме своїх громадянських прав та патріотичних переконань — не стало позаду інших верств". Серйозний крок вперед у цьому плані було зроблено 8 квітня 1914 року, коли "Крайовий комітет політичної організації українського вчительства" вирішив на своєму засіданні висунути ряд вчительських кандидатур до сейму і затвердив їх список. Кандидати почали об’їздити виборчі округи, але Перша світова війна перешкодила цій акції.
2. Боротьба за підвищення заробітної платні, підвищення умов праці.
Співпраця вчителів із політичними партіями (Українською Національно-Демократичною та Українською Радикальною) давала також свої результати: вчительські вимоги вносилися до програм політичних партій, резолюцій їх з’їздів, петицій до представників влади. Взагалі вчительство почало активізувати свою діяльність у всіх напрямках, оживило діяльність у самій організації, в просвітницько-виховній роботі і навіть у політичних партіях. Як правило об'єднувались українські народні вчителі навколо Української Національно-Демократичної партії.
Діяльність народного вчительства у справі захисту своїх професійних інтересів поступово ставала відома широкій громадськості. Цей факт полегшував боротьбу вчителів за свої права ,адже вони здобували все більшу і більшу популярність серед населення і серед представників законодавчих органів теж. Про це свідчила участь депутатів сейму і парламенту у Загальних Зборах товариства за 1912 р., у З'їзді українського вчительства в Коломиї та Крайовому Всеучительському Вічі, що відбулися цього ж року. ''Прапор" у статті ''По величавій маніфестації" писав: "Величаве віче, свідком якого була столиця краю — непохитний пам'ятник збудований із надідейних поривів до праці, посвяти, жертв і важкої боротьби за існування цілої вчительської армії, що розсіяна по всіх закутках краю і несе в народ світло правди і науки." Але не зважаючи на те, що вчительськими проблемами переймалася вся демократична громадськість краю, візити делегацій, що складалися із представників учительства до галицького сейму та віденського парламенту тривалий час не приносили ніяких конкретних результатів. Представники урядових структур скаржилися на дефіцит державного бюджету, який не дозволяє підвищити вчителям заробітну платню. Проте цю найболючішу проблему українських народних вчителів та деякі інші вдалося вирішити ціною величезних зусиль.
3. Результати діяльності.
В кінці січня 1914 р. було проведено виборчу реформу до галицького сейму. Цей історичний факт дав учительству надію, що на їх довголітні вимоги депутати нарешті звернуть увагу. 12 і 13 лютого в сеймі перебувала вчительська делегація Виконавчого Крайового Комітету із вимогою розглянути законопроект про поліпшення матеріального становища вчителів. Після їх розгляду вчительство обурилось (так як було зрозуміло, що депутати не збираються повністю задовольнити їх вимоги) і на заклик Виконавчого Крайового Комітету відправило своїх представників на з їзд. В цій акції взяло участь близько 1500 осіб. З'їзд активно запротестував проти такого стану справ і доручив Комітету опрацювати свій власний проект підвищення вчительської платні, що і було зроблено. Під впливом таких рішучих заходів вчителів сейм 25 травня 1914р. ухвалив два закони: про виплату дотацій на проїзд та про заробітну плату народним вчителям. Згідно останнього закону було скасовано найнижчу-четверту ступінь вчительської платні. Мінімальна заробітна плата народного вчительства становила 1300 крон, а не 1000 крон як було раніше. Педагогам всіх інших категорій платня теж підвищувалась. Збільшилися дотації на проживання, покращилося пенсійне забезпечення (як самим народним вчителям, так їх вдовам). Дуже важливим було скасування так званого "материнського податку" (зменшення платні під час декретної відпустки). Даний закон, який задовільняв переважну більшість народних вчителів вступив в дію 1 липня 1914 р.
Прийняття цих законів, приклад того, як тривала організована боротьба народного вчительства принесла конкретні результати. Були ще й невирішені проблеми у педагогів краю до боротьби за розв'язання яких вони мали бажання взятися. Був і певний позитивний досвід. Проте Перша світова війна перешкодила цим планам. З приходом російських військ все життя в Галичині завмерло. Припинила свою діяльність і "Взаємна поміч українського вчительства”. Останнє число (22) її періодичного видання "Учительського Слова" вийшло 15 липня 1914 року.
ІV. Висновок.
Автор приходить до висновку, що вчительські товариства сприяли згуртуванню педагогів навколо професійних проблем та національної ідеї, ставали на захист їх інтелектуальних і економічних інтересів, професійних, громадських і службових прав, дбало про освітній, культурний і фаховий рівень учителів, виховувало в них і через них в українського населення національну свідомість, боролося за розвиток народного шкільництва. Діяльність товариства - це приклад того, що професійна вчительська організація може багато зробити, як для захисту своїх вузькопрофесійних інтересів, так і для розвитку національної освіти в цілому.