Роман Шухевич (генерал Тарас Чупринка)

їнців у цілому. Відтак у липні 1944 р. з ініціативи ОУН-Б неподалік від Самбора у Галичині таємно зібралися делегати різних довоєнних політичних партій Західної України (за винятком ОУН-М) та представники східних українців і утворили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР). Характерно, що платформа нової організації відобразила зміни у поглядах інтегральних націоналістів, спричинені війною та контактами з Радянською Україною.

Деякі з цих ідеологічних змін уже проступали в 1943 р., коли конгрес ОУН-Б оголосив: «Оскільки ОУН бореться проти імперіалізму та імперій... тому ОУН бореться проти СРСР та німецької «Нової Європи». Наголошуючи на своїй підтримці антинацистських та антирадянських сил, УГВР водночас запропонувала ряд важливих доповнень до доктрини інтегрального націоналізму. Вона закликала до більшої терпимості щодо ідеологій, відмінних від інтегрального націоналізму, відкидала расову та етнічну винятковість і звертала значно більшу увагу на соціально-економічні питання, що серед радянських українців викликали величезний інтерес. Крім того, УГВР закликала неросійські народи СРСР об'єднатися проти Москви. Однак неза-баром стало очевидним: хоч як би не пристосовувалися інтегральні націоналісти, їм буде надзвичайно важко вижити у суворо контрольованій радянській системі.

Героїчна боротьба воїнів УПА зробила значний внесок у розгром німецько-фашистських окупантів. Лише у липні 1943 р. вони провели з ними 35 боїв, у серпі – 24, у вересні – 15, у жовтні і листопаді – 47 боїв. Це лише великих боїв, а малих була незліченна кількість. Узимку і весною 1944 р. довелося відділам УПА боротися в умовах прифронтової дійсності. В січні 1944 р. Червона армія зайняла більшу частину Рівненської області, а в перших днях лютого вона почала дальший наступ на захід. Німці в цей час змінили тактику ставлення до УПА й українського населення. Не було вже карних поліцейських експедицій і паління сіл. Навпаки, німецькі фронтові штаби почали шукати контактів до відділів УПА з метою пов’язати співпрацю для спільної боротьби проти більшовиків. Головне командування УПА було рішуче настроєні проти всякої співпраці з німцями. Ще в 1943 р. ГК УПА видало суворі накази проти співпраці. Незважаючи на це, один з курінних Сосенко (Порфир Антонюк) з Володимирщини почав переговори і співпрацю зі штабом 16 німецької танкової дивізії у Володимирі – Волинському. Дізнавшись про це, командир “Вовчак” (Олексій Шум) зняв його з курінного і віддав до польового суду. Суд засудив “Сосенка” до смертної кари. 7 березня 1944 р. рішення суду було виконано [9, 133].

У результаті героїчних зусиль УПА і радянських військ у 1944 р. Україну було звільнено від німецьких окупантів. Але боротьба УПА продовжувалась, тільки не з німцями, а з радянським суспільним ладом, оскільки він продовжував ту саму ганебну політику, яку він проводив і до початку війни 1941 р.

Прихід у Західну Україну Червоної армії поставив перед проводом УПА складне питання про доцільність продовження боротьби з переважаючими силами Сталіна. Спочатку ОУН вважала, що у війні нацисти й більшовики виснажать одні одних — подібно до того, як це сталося у 1917—1918 рр. Проте коли стало ясно, що переможцем у війні на сході вийде СРСР, ОУН очікувала, що розбиті німці увійдуть в союз із західними державами, щоб запобігти радянській експансії. Саме ці хибні сподівання значною мірою спонукали провід ОУН/УПА продовжувати боротьбу з більшовиками.

Після того як по Західній Україні прокотилися головні сили Червоної армії, УПА організувала ряд акцій, щоб перешкодити мобілізації, запобігти депортаціям «ненадійних елементів» та припинити репресії проти греко-католицької церкви. Вони насамперед були спрямовані проти НКВС, членів комуністичної партії й тих, хто співпрацював з радянським режимом. Навесні 1944 р. на Волині у сутичці з підрозділом УПА був смертельно поранений славетний командир Червоної армії Микола Ватутін. Для ліквідації УПА радянські війська організували блокаду величезних партизанських територій, засилали агентів для проникнення у підрозділи УПА та вбивства їхніх командирів, створювали спеціальні винищувальні батальйони. Радянські пропагандисти також розпочали активну кампанію, зображаючи ОУН та УПА як нацистських головорізів.

Деякі сутички радянських сил з УПА мали широкі масштаби. Так, у квітні 1944 р. в операції проти УПА під Кременцем, що на Волині, брали участь близько ЗО тис. радянських військ. Проте здебільшого сутички були невеликими, але частими. Згідно з радянськими джерелами, восени 1944 р. УПА провела на Волині 800 рейдів. Лише на Станіславщині вона ліквідувала 1500 радянських активістів. Більшовики стверджують, що знищили протягом цього часу 36 «банд» УПА чисельністю в 4300 чоловік. Як і належало чекати, боротьба виявилася запеклою, й жодна із сторін не поступалася іншій ані п'яддю землі. Щоб не потрапити до рук ворога, поранені бійці УПА часто заподіювали собі смерть. 9 травня 1945 р. війна закінчилася, але радянському режимові було ще далеко до повного контролю над сільськими регіонами Західної України.

Література