Реферат на тему:
УПА та збройні формування ОУН у другій світовій війни
Друга світова війна поляризувала, більше того - розколола український народ. Переважна частина його боролася проти "коричневої чуми" в лавах Червоної армії. Певні кола з різних причин вдалися до колаборації. Решта ж прирекла себе до боротьби на два фронти - проти нацистського режиму та радянської влади.
Національно-визвольна ідея, що живилася волелюбними пориваннями свідомих членів українського суспільства, спробувала прорости за обставин, котрі нагадували події 1914-1920 рр. Можливо, саме звідси - аналогії не лише у назвах збройних формувань, а й у внутрішніх засадах їх організації та функціонування. Створена на початку 20-х років Українська Військова Організація (УВО) була школою для багатьох майбутніх командирів УПА та збройних формувань ОУН.
Українське національне підпілля набирало організованих форм у той час, коли над Україною зависли хмари нацизму. Намагаючись використати німецький "похід на Схід", ОУН легалізувала свою діяльність, сподіваючись, що політична угода з Гітлером не така вже й недосяжна річ. Спрямовуючи вістря боротьби проти сталінської моделі соціалізму, деякі лідери націоналістів не хотіли бачити у нацистах не менш жорстоких і підступних ворогів українського народу. Ставлення до третього рейху й було тим вододілом, який на початку 1940 р. розколов Організацію українських націоналістів на прихильників С. Бандери - з одного боку, і А. Мельника - з другого. Безкомпромісність, що часом межувала з фанатичною прямолінійністю, не дозволяла бандерівцям миритися з існуванням ОУН Мельника. Згодом це виявилося в прямих зіткненнях, терорі і, як наслідок, у взаємному ослабленні сил та дієздатності.
В Україні виникло підпілля, започатковане Тарасом Боровцем за згодою уряду УНР в екзилі. Колишній в'язень польського концтабору, член політичної організації "Відродження", що припинила існування з початком війни, Боровець у липні 1940 р. перебрався на Полісся, де розпочав формування збройних відділів для боротьби проти радянської адміністрації. Йому вдалося згуртувати навколо себе кілька тисяч бійців, які мали досвід служби в арміях УНР, Польщі, Радянського Союзу. В основу організації ліг територіально-адміністративний принцип: на чолі стояла головна команда, 2-4 області об'єднувались в окружну січ, область утворювала обласну бригаду, район - полк, 2-5 сіл - курінь, село - сотню. Головна команда базувалася в Олевську на Житомирщині. Бойове хрещення "Української Повстанської армії - Поліської Січі" відбулося поблизу Костополя з початком нападу Німеччини на СРСР. Розуміючи свою нездатність успішно протистояти регулярним військам Червоної армії, Т. Боровець, який у той час змінив псевдо "Байда" на "Т.Бульба", шукав можливості поповнення з'єднання кваліфікованими офіцерськими кадрами. Контакти з ОУН (СД) Бандери були безрезультатними, а в ОУН Мельника пропозиції Бульби-Боровця зустріли з цікавістю. В липні 1941 р. він у Львові зустрівся з членами Проводу Українських Націоналістів (ПУН) полковником М. Сціборським і сотником О. Сеником-Грибівським. Результатом консультацій стала угода від 5 серпня 1941 р., що відображала прагнення ОУН надати допомогу січовикам при розв'язанні кадрових питань.
На цей час припадає публікація політичного маніфесту "УПА - Поліська Січ", який розповсюджувався в пресі та летючках під назвою "За що бореться Українська Повстанська армія". Програмні настанови "УПА - Поліська Січ" засвідчили народно-революційні спрямування її засновників. Відсутність ортодоксально-націоналістичних ідей з одного боку, та наявність положень, які передбачали захист соціально-економічних інтересів широких кіл українства, з іншого, мали забезпечити соціальну базу визвольного руху1. З приходом німецьких військ "упівці" перетворюються на "міліцію" Полісся, однак надати їй статус національного збройного відділу окупаційні власті відмовилися. Думки дослідників стосовно кількості УПА Бульби-Боровця у цей час розходяться: одні говорять про 10 тис. вояків2, інші оцінюють сили упівців у 3 тис. чоловік3. Служба на боці німців у ролі поліцейських відділів закінчилася для бульбівців швидко. Відсутність потреби в них, а, можливо, й відчуття німецькою адміністрацією певної небезпеки спричинили розпуск "УПА - Поліська Січ" у середині листопада 1941 р. Після консультації з урядом УНР у Варшаві, який категорично заборонив піднімати загальне повстання в окупованих районах, Т. Бульба-Боровець повертається на Полісся з новими вказівками, що орієнтували його загони на обмеження терору гітлерівців і створення перешкод для постачання фронтових частин вермахту. Ця переорієнтація свідчить про зміну настроїв у тих українських колах, які швидко зуміли розпізнати людиноненависницьку сутність нацистів. Весною 1942 р. збройні формування Бульби-Боровця відроджуються як суто партизанські з'єднання під дещо зміненою назвою - "УПА" (без доповнення - "Поліська Січ"). А вже в травні німці спрямовують проти них спеціальні відділи на чолі з майором Бронсеном. Уникаючи переслідування ворога завдяки добре поставленій розвідці, дисципліні та підтримці місцевого населення, УПА Бульби-Боровця влітку 1942 р. здійснює ряд нападів на німецькі стратегічні об'єкти та комунікації в районі Костополя, Людвиполя, Бережного, Сарн, Рокитного. 19 серпня відбулася одна з найбільш визначних операцій поблизу Шепетівки. Високий бойовий та моральний рівень повстанців став наслідком копіткої роботи по відбору бійців до загонів, агітаційно-пропагандистської діяльності серед населення, а також у середині війська. Прикладом може бути "Закон українського партизана", вироблений головною командою УПА й затверджений Т. Бульбою-Боровцем 15 вересня 1942 р. "Український партизан є вірним сином свого народу і щирим патріотом рідного краю, - підкреслювалось у першій статті закону. - Він добровільно жертвує свою кров та життя для загального добра". У статті 2-й відзначалось, що український підпільний і партизанський рух "є єдино можливою в цей час для українського народу формою збройної боротьби та зародком Української Національної