Реферат на тему:
Утвердження незалежної України
ПЛАН
1. Україна і процес перебудови в СРСР
2. Проголошення України незалежною державою і шляхи її розбудови
3. Політичний розвиток України і духовне життя суспільства
4. Економічна криза в Україні та її наслідки. Програми нової економічної стратегії
5. Україна на міжнародній арені
1. Україна і процес перебудови в СРСР
Смерть Л. Брежнєва в 1982 р. поклала край його „ері”, але не змінила загальної ситуації в країні. Наступником Брежнєва став тяжко хворий Ю. Андропов. У 1984 р. він помирає. Ю. Андропова змінив тяжко хворий К. Черненко, який у березні 1985 р. приєднався до своїх попередників і новим Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано тоді ще молодого і енергійного М. Горбачова. З його приходом до влади знову, як це вже бувало не раз, постала надія на краще. Новий керівник та його прихильники були першим поколінням радянських лідерів, які формувалися вже після смерті Сталіна. Незважаючи на шалений опір консервативної частини партійної номенклатури, М. Горбачов починає кампанію перебудови радянської системи й насамперед її застійної економіки. Це – курс на прискорення соціально-економічного розвитку, на реформування економіки, яке передбачало розширення прав підприємств, їх самоокупність і самофінансування; тісний зв’язок заробітної плати з результатами господарської діяльності; сприяння запровадженню досягнень науково-технічного прогресу у виробництво; створення акціонерних товариств, кооперативів, малих і спільних підприємств, запровадження оренди і сімейного підряду в сільському господарстві і т. п.
Проте скоро стало зрозуміло, що без реформування політичної системи усі економічні реформи приречені на провал. Тому XIX партконференція (червень 1988 р.) прийняла рішення про кардинальне реформування політичної системи, закріпила курс на демократизацію суспільства, гласність в управлінні державою та плюралізм думок у межах соціалістичного вибору.
Щодо зовнішньої політики СРСР, то М. Горбачов висловився за впровадження нового політичного мислення в систему міжнародних відносин:–
відкритість зовнішньої політики, зближення із Заходом, відмова від застосування сили і опори на силові методи розв’язання міжнародних проблем;–
виведення військ із Афганістану, розпуск Варшавського договору і виведення радянських військ з Європи.
Усе це сприяло краху комуністичних режимів в Угорщині, Чехословаччині, Польщі, Болгарії, Румунії, Східній Німеччині та її об’єднання з ФРН.
Перш ніж горбачовські реформи дійшли до України, тут сталася катастрофа глобального значення: 26 квітня 1986 р. вибухнув реактор Чорнобильської атомної електростанції. Величезна радіоактивна хмара, більша, ніж хіросимська, покрила багато районів України, Росії, Білорусії. Радянські власті намагалися приховати спочатку сам факт, а потім і масштаби цієї катастрофи.
Що стосується ходу „перебудови” в Україні, то можна сказати, що тодішнє партійне керівництво, очолюване В. Щербицьким, робило максимум того, аби все залишалося по-старому. У вересні 1989 р. померлого В. Щербицького змінив В. Івашко, котрий, однак, невдовзі переїхав до Москви, а Компартію України очолив С. Гуренко. Спротив горбачовському курсу переважної частини партноменклатури, в тому числі української, послаблював позиції його ініціатора, негативно впливав на весь розвиток соціально-економічної ситуації.
Чи не єдиною сферою, де „перебудова” принесла позитивні результати, була суспільно-політична: окремі кроки, пов’язані з демократизацією життя суспільства, розширенням поінформованості, гласності. Засоби масової інформації почали друкувати „викривальні” матеріали про компартійних чиновників, недоліки існуючої системи. Були оприлюднені виступи письменників О. Гончара, Б. Олійника, І. Драча та ін. з критикою застою в духовній сфері, тотальної русифікації. Видаються праці М. Грушевського, В. Винниченка, М. Хвильового, М. Костомарова, І. Дзюби, з’являються позитивні публікації про українських січових стрільців, ОУН–УПА, розкривається правда про голодомор в Україні 30-х років, сталінські репресії, звучать заклики до ліквідації монополії КПРС на владу. Під тиском обставин керівництво республіки вимушене було піти назустріч вимогам часу й суспільства. Зокрема, в жовтні 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон „Про мови в Українській РСР”. Була розроблена державна програма розвитку української мови до 2000 р.
Отже, суспільно-політичний рух, що відбувався в Україні в період перебудови, мав одночасно демократичний і національно-визвольний характер. Упродовж 1988–1989 рр. масово виникають неформальні організації, які очолюють цей процес: Українська Гельсінська спілка (сформувалась на базі Гельсінської групи), Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, екологічна організація „Зелений світ”, товариство „Меморіал” та інші.
У вересні 1989 р. була створена найбільш масова демократична організація „Народний рух України за перебудову”, яку очолив Іван Драч. Рух швидко еволюційонізував від поміркованої лояльної до влади організації до антикомуністичної, головною метою якої стало вихід України з СРСР, усунення комуністичної партії від влади та відновлення української державності. Рух також сприяв активізації суспільно-політичного життя, характерними особливостями якого стали політичні дискусії, мітинги, страйки і демонстрації.
Усе це привело до розхитування СРСР, послаблення позицій комуністичної партії в суспільстві, почався вихід комуністів з її рядів.
У 1990 р., після видалення статей з Конституції СРСР про „керуючу і спрямовуючу роль КПРС” та прийняття Верховною радою УРСР постанови „Про порядок реєстрації громадських об’єднань”, починається становлення в Україні багатопартійної системи. Постали Українська республіканська партія, Демократична партія України, Партія Зелених України, Соціалістична партія України, Ліберально-Демократична партія та ін. – усього в 1990 р. було створено 16 політичних партій.
Важливою подією 1990 р. стали порівняно демократичні вибори до Верховної Ради УРСР. Із 150 законодавчих актів, прийнятих цією Верховною Радою в 1990 р., особливо значною стала затверджена 16 липня „Декларація про державний суверенітет України” і це незважаючи на те, що Головою Верховної Ради УРСР тоді був компартійний керівник республіки В. Івашко.
Демократично налаштовані сили в Україні дедалі активніше виступали проти перебування