Провідним центром науки залишається Національна Академія наук. Орієнтація на прикладні розробки супроводжується падінням престижу фундаментальних досліджень. Понад 90 % технологічних розробок не впроваджуються у виробництво, тобто низька віддача наукової роботи. Скоротилося майже у 30 разів фінансування наукових досліджень. Наприклад, в США, Японії на одного науковця витрачається близько 150 тис. доларів на рік, в Україні – 0,7 тис., тобто на рівні слаборозвинених країн. Низький рівень фінансування створює труднощі в матеріально-технічному й кадровому забезпеченні науки. Щороку в результаті міграції Україна втрачає близько 10 тис. дипломованих спеціалістів. Не менш загрозливим для науки є і внутрішній „відплив умів”: понад 20 % науковців перейшли до комерційних структур.

Чимало проблем і на ниві культури, в розвитку художньої сфери. На початку творення нової держави відбулася демократизація у сфері культури, що дало поштовх для її розвитку. Десятиліттями гнана культура національних меншин одержала можливість вільно розвиватися. В Україні діє близько 160 національних, культурно-освітніх товариств. Разом з наявними успіхами в галузі культури простежуються негативні тенденції. Як і раніше, вона фінансується за залишковим принципом. Гостру кризу переживає національний друк. Лише за 1995 р. наклад республіканських періодичних видань скоротився у 8 разів, частка української книги знизилась до 36 %. Відсутність коштів часто стає причиною закриття культурно-освітніх установ. Небезпечним для культурного росту нашої держави є неконтрольоване поширення продукції іноземної культури часто сумнівної якості, через які в нашу повсякденність впроваджується лише принцип вигоди, відтак – нові плацдарми відвойовують егоїзм та цинізм, культ насильства і грубої сили, розбещеності, відбувається духовне та моральне спустошення людей, особливо молоді.

Відродження духовності значною мірою пов’язане з відродженням релігії і церкви у нашій державі. Значною мірою цьому сприяв закон „Про свободу совісті та релігійні організації”, а також нова Конституція України, яка гарантує свободу світогляду і віросповідань. В останні роки з’явилась значна кількість релігійних громад, відновлюють діяльність старі храми, будуються нові культові споруди. Відродженню релігії сприяло зняття заборон на релігійне життя, різке загострення суспільних проблем, часткова втрата старих ідеологічних орієнтирів, повернення до традиційних цінностей.

Проте як і в попередні роки, для церковного життя характерна його політизація. Міжконфесійні конфлікти додають напруженості в суспільстві.

Важливою подією в суспільно-політичному і духовному житті був державний візит у 2001 р. в Україну глави Ватікану – Папи Римського Івана- Павла II. Його візит став закликом до порозуміння, до процесів єднання віруючих усіх конфесій. Україна, за словами Папи, має виразне європейське покликання, підкріплене християнськими коренями культури, і тому треба сподіватися, що ці корені допоможуть зміцнити національну єдність і далі розвивати незалежну Україну.

4. Економічна криза в Україні та її наслідки. Програми нової економічної стратегії

Утвердження реальної незалежної держави неможливе без створення стабільної високоефективної національної економіки. Проте, уже на час проголошення незалежності, Україна виявилася немічною і деформованою в економічному відношенні, в якій швидкими темпами відбувався спад виробництва і наступала всеохоплююча економічна криза.

Економічна ситуація постійно погіршувалась і в середині 1992 року напруга в суспільстві вкрай загострилася. Чергове підвищення цін на сільськогосподарську продукцію викликало обурення серед населення, шахтарі піднялися на страйк. Збільшувався зовнішній борг, скорочувався випуск товарів народного споживання. Виробництво промислової продукції в 1993 р. знизилось на 21 %. Місячна інфляція восени перевищила 75 %, в грудні – 90 %. За даними Світового банку, у другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищим у світі і перевищував показники часів світових воєн.

Національний банк України неодноразово вдавався до кредитно-грошової емісії. Лише в 1993 р. вона в 25 разів перевищила рівень 1992 р. У1995 р. стали застосовувати мільйонні купюри. Стрімке падіння курсу купоно-карбованця посилювало зневіру населення до вітчизняної грошової одиниці, яке більше довіряло іноземній валюті. Неприпустимо низький курс української грошової одиниці створив необмежені можливості для пограбування національних ресурсів. За 1990–1994 рр. вироблений в Україні національний продукт скоротився майже на 58 %. В умовах гіперінфляції відбувалася масова бартеризація внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Причому, як правило, імпортні поставки здійснювались за завищеними цінами. У цій складній ситуації Кабінет Міністрів одночасно намагався зупинити спад виробництва і загальмувати інфляційні процеси. В результаті не вирішувалася жодна з цих проблем.

Для обмеження знецінення купоно-карбованця уряд Кравчука-Звягільського запровадив фіксований курс купонів по відношенню до долара, підняв ставку прибуткового податку з громадян, яка сягнула 90 %. Наслідком стало розширення „тіньової” економіки, згортання виробничої й комерційної діяльності, посилення корупції в державному апараті, відплив капіталів за кордон. Податкова політика, замість заохочення виробника, змушувала його згортати виробництво або ухилятися від сплати податків, що зменшувало надходження до державного бюджету.

Катастрофічна ситуація склалася з технічним переоснащенням промислових підприємств, на більшості з яких обладнання відпрацювало свій нормативний строк. Енерго- й матеріалоємність виробництва в 1,5 рази перевищує середньоєвропейський рівень.