який викреслив Польську державу з карти Європи. За цим договором до складу СРСР відійшла і більшість територій Західної України (окрім Холмщини, Підляшшя, Посяння, Лемківщини), натомість, за пропозицією Сталіна, весь терен від Вісли до Бугу перейшов до Німеччини. Військові частини обох сторін, які в окремих місцях перейшли обумовлену лінію розмежування, одержали наказ відійти, що і було виконано. Кордони СРСР посунулися на захід на 250—350 км.
Вступ Червоної армії викликав неоднозначну реакцію місцевого населення — від повного неприйняття до палкої підтримки. Відразу почалася масова втеча на Захід польських офіцерів, вищих державних службових функціонерів політичних партій та ін. І хоч були серед них ті, хто виїжджав з єдиною метою з'єднатися з рідними, хто не бажав стати мимовільною жертвою воєнного конфлікту, більшість з них штовхала за кордон ненависть до Радянського Союзу й усвідомлення небезпеки можливих репресій. Проте основна частина інтелігенції залишилась і зайняла загалом вичікувальну (з різними відтінками) позицію, сподіваючись на мирне співжиття з новою владою.
Підтримку прихід радянських військ одержав насамперед серед незаможних верств населення. Для ідеологічної дезорієнтації тамтешніх мешканців радянське керівництво вміло використало привабливість гасел національного визволення і соціальної справедливості, під якими здійснювався похід Червоної армії. Тому в багатьох місцях червоноармійців зустрічали хлібом і сіллю, а в окремих містах і селах були зроблені навіть спеціальні вітальні арки, прикрашені квітами, прапорами, лозунгами. Американський професор польського походжен-ня Ян Гросс зазначає: "В хуторах, селах і містах Червону армію вітали більші чи менші, але в будь-якому випадку помітні дружньо настроєні натовпи. Вони складалися з молоді білоруської, єврейської й української національності. Люди зводили тріумфальні арки, прикрашені червоними або жовто-синіми прапорами, часом закидували війська квітами... вітали хлібом і сіллю". Дізнавшись про вступ військ СРСР у Західну Україну, чимало місцевих активістів, насамперед колишніх членів Комуністичної партії Західної України, створювали загони робітничої гвардії і сільські дружини, роззброювали поліцію, усували від влади представників польської адміністрації, в окремих місцях організовували нові місцеві органи влади — ревкоми.
Ці та інші заходи, спрямовані на утвердження народного самоуправління і правопорядку, підкріплені проукраїнськими жестами радянської військової адміністрації, не могли не викликати прихильної реакції західноукраїнського загалу. У Львові 26 вересня відбулась нарада представників українських культурно-освітніх організацій і товариств, які привітали дії уряду Радянського Союзу. Ще раніше, 24 вересня 1939 р., про свою готовність співпрацювати з новою владою за умови збереження основних осередків раніше організованого культурного та економічного життя українців заявила на зустрічах з офіційними військовими і цивільними представниками СРСР делегація галицьких політиків на чолі з Костем Левицьким.
Включення Західної України, Північної Буковини та Південної Бессарабії до складу УРСР.
Ще не встановивши повного контролю над Захід-ною Україною, радянське керівництво приступило до юридичного оформлення її нового статусу. Детально розроблений план дій в цьому напрямі був затверджений 26 вересня 1939 р. в Москві на засіданні політбюро ЦК ВКП(б) під головуванням Сталіна. Цей план передбачав скликання 26 жовтня того ж року у Львові Народних Зборів Західної України, які повинні були вирішити питання про входження Західної України в СРСР, про характер нової влади, про націоналізацію банків і великої промисловості, про конфіскацію поміщицьких земель. На засіданні були визначені: день проведення виборів, норма представництва (1 депутат на 5000 виборців), інші організаційні заходи виборів, а також повністю узгоджений порядок денний Народних Зборів.
Початок реалізації задуманого Сталіним і його оточенням поклала постанова ЦК ВКП (б) від 1 жовтня 1939 р. "Про питання Західної України і Західної Білорусії", яка визначила відповідальними за проведення Народних Зборів воєводські, міські й повітові тимчасові управління, що вже за участю уповноважених ЦК КП(б)У замінили на місцях ревкоми і взяли на себе функції нових органів влади. 4 жовтня Львівське тимчасове управління звернулося до Луцького, Станіславського і Тернопільського тимчасових управлінь з пропозицією скликати Народні Збори Західної України. Постановою Військової Ради Українського фронту 5 жовтня був затверджений склад комітету з організації виборів, а наступного дня — положення про вибори, призначені на 22 жовтня.
В ході передвиборної кампанії майже щодня організовували мітинги та збори населення, на яких промовці одноголосно висловлювалися Західної України з радянською Україною. В більшості випадків почуття робітників, селян, представників творчої інтелігенції були щирими і їх промови відповідали думкам і настроям переважної частини мешканців українців, які жили ідеєю соборності України. Інша справа організатори передвиборної кампанії, які свідомо використовували ними же пробуджений ентузіазм і піднесення для забезпечення потрібних результатів.
За офіційними даними, в голосуванні взяли участь 92,8 виборців з яких 90,93% віддали свої голоси за заздалегідь підібраних кандидатів. Переважну їх більшість (92,2%) становили українці.
Водночас голосування засвідчило неоднозначність ставлення різних соціальних та національних груп до перемін, зумовлених вступом Червоної армії. Не з'явилося або голосувало проти понад 700 тис. осіб, 925 бюлетенів визнано недійсними. За умови безальтернативи кожному з 1495 виборчих округів було зареєстровано лише по одному кандидатові) 11 депутатів так і не було обрано.
Незадоволення викликав і сам спосіб, у який відбувалося скликання Народних Зборів, що виключав будь-яку можливість передвиборної кампанії різних політичних сил, а також відсутність справді таємного