У народі християнство поширилося не зразу. Введення нової релігії з самого початку зустріло опір простого люду і вимагало примусових заходів з боку держави. Спочатку християнство прийняло князівське оточення, а вже потім — народ.

Введення християнства на Русі сприяло виникненню в країні могутньої і розгалуженої церковної організації.

Досить швидко давньоруська православна церква також стала великим феодалом. Під патронатом церкви опинилася значна кількість людей, що в кінцевому рахунку призвело до встановлення феодальної залежності. До них, крім служителів церкви, належали деякі категорії мирського населення — "задушні люди", тобто селяни маєтків, відданих церкві на спомин душі, персонал, який обслуговував церковні та монастирські богадільні, разом з людьми, котрі жили в них, і, нарешті, ізгої, що віддавалися церкві цілими селами. На користь церкви ще за князя Володимира Святославича була встановлена десятина — десята частина з доходів князя. Великі прибутки церковники одержували також з монастирських вотчин. Важливими були церковні права, що надавалися церкві князівською владою. Єпископам доручався нагляд за точністю торговельних мір і вагів — контроль, який став джерелом значних доходів церкви.

Судові органи. У Київській Русі суд не був відділений від адміністрації. Він будувався на класовій основі і захищав перш за все інтереси пануючих верхів давньоруського суспільства. У ролі судді в першу чергу виступав князь. До компетенції лише князівського суду належали справи, в яких хоча б однією з сторін були представники феодальної знаті. Про суд князя розповідається в Руській Правді та інших джерелах. Найбільш важливі справи князь вирішував разом зі своїми боярами. У Руській Правді згадується також звичайне місце суду — "княж двір".

Судові функції, крім князя, здійснювали і представники місцевої адміністрації — посадники, волостелі та їх помічники.

У Київській Русі активно йшов процес становлення вотчинного суду. Це був суд землевласників над феодальне залежним населенням, який здійснювався на основі імунітетних жалувань. Виникнення вотчинного суду пов'язано зі зростанням великого землеволодіння й утвердженням феодальних відносин на Русі. Про ці суди згадується у літописі і грамоті новгородського князя Мстислава Володимировича Юр'єву монастирю 1130 р.

Запровадження християнства у Київській Русі і зростаючий вплив церкви на віруючих визначили виникнення церковного суду. Судові функції здійснювали єпископи, архієпископи і митрополити. При вирішенні справ, які стосувалися чернецтва і населення залежного від монастирів, у ролі судової інстанції виступав архімандрит. Церковному суду з усіх справ підлягали так звані церковні люди. Підсудними церкви були оголошені також справи, так чи інакше пов'язані з релігією, незалежно від учасників судового процесу. До них належали всі справи, що виникали з шлюбно-сімейних відносин. Церковний суд розглядав також справи про святотатство, чаклунство і знахарство, про здійснення колишнього дохристиянського язичницького культу.

7. Використана література

Бойко. Історія України. Запитання і відповіді. - К., 97 р.

Орест Субтельний : Історія України. – К., 93 р.

Полонська-Василенко Наталія: Історія України (Том 1) – К., 95 р.

Довідник з історії України. За редакцією І.Підкови та Р.Шуста. - К., 95 р.

Серафим Юшков. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі. – К., 92 р.