Олег (пом. 912?). Мало що відомо про цього першого історично засвідченогоправителя Києва. Лишається незрозумілим, чи належав він до династії Рюриковичів, чи був самозванцем, якого Нестор-літописець через кілька століть приписав доцієї династії. Але не підлягає сумніву те, що Олег був талановитим і рішучим правителем. Завоювавши у 882 р. Київ і підкоривши собі полян, він силою поширив своєволодіння (тобто право збирати данину) на сусідні племена, найважливішим із якихбули древляни. Це втягнуло його у війну з хозарами, яка закінчилася тим, що Олегзруйнував хозарські порти на Каспії. У 911 р., перебуваючи в апогеї могутності, вінна чолі великого війська напав на Константинополь і пограбував його. І все ж «Повість временних літ», напевне, перебільшує його подвиги, стверджуючи, начебтовін прибив на головній брамі грецької столиці свій щит. Однак схоже, що Олег справ-ляв на Візантію відчутний тиск, якщо греки мусили піти на укладення дуже вигідноїдля київського князя торговельної угоди.

Ігор (912—945). Ігор князював не так вдало, як його попередник Олег. За зви-чаєм правителів Києва, з початку свого князювання Ігор утверджував свою владу надпідлеглими племенами. Першими проти нього повстали древляни та уличі. Кількароків виснажливих походів пішло у нього на те, щоб знову примусити бунтарівсплачувати данину. Лише після відновлення влади у своїх землях Ігор зміг узятисяза широкомасштабні далекі походи — торговельні чи теж грабіжницькі — на зразоктих, що проводив Олег.

Коли у 941 р. розпалася мирна угода з Візантією, укладена Олегом, Ігор виру-шив у морський похід на Константинополь. Для нього він закінчився катастрофою.За допомогою пальної суміші, що називалася «грецьким вогнем», візантійці спалили руський флот, змусивши Ігоря до поспішної втечі. Внаслідок цього у 944 р. вінмусив укласти дуже невигідну угоду з візантійським імператором. Того ж рокуІгор спробував щастя на сході, і тут йому більше пощастило. Велике руське військо,зійшовши Волгою, пограбувало багаті мусульманські міста на Каспії та зі здобиччю повернулось до Києва. Князювання Ігоря закінчилося, як і почалося, повстанням древлян. Розлючені частими походами за даниною, древляни влаштували засідку, в якій і загинув Ігор зі своєю невеликою дружиною.

Ольга (945—962). Автори «Повісті временних літ» були, без сумніву, прихиль-ними до Ольги (по-скандінавському Хельга) — дружини Ігоря й регентки у порунеповноліття їхнього сина Святослава. Вони часто описують її як вродливу, енергійну, хитру і передусім мудру правительку. Та найбільший комплімент робить ційжінці літописець-чоловік, повідомивши читача про її «чоловічий розум». Вихваляння, що ними щедро обсипали Ольгу монахи-літописці, почасти можна пояснититим, що у 955 р. вона прийняла християнство. Але навіть без цих прихильних оповідей Ольга лишилася б видатною правителькою. У часи, коли помста була абсолютним моральним обов'язком, Ольга швидко й жорстоко помстилася древлянамза чоловіка. Разом із тим вона розуміла, що необхідно змінити довільний та безладний спосіб збирання данини, який став причиною смерті Ігоря. Тому Ольга впроваджує перші в Київській Русі «реформи», чітко встановлюючи землі, з яких через пев-ні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини.

Вона також стежила за тим, щоб її підлеглі не позбавлялися всіх засобів доіснування й відтак могли знову сплачувати данину. Закріпивши за княжою казноювиняткові права на багаті хутровим звіром землі, Ольга в такий спосіб забезпечиласебе постійним притоком прибутків. Аби краще знати свої неозорі володіння, Ольгачасто подорожує до всіх великих міст і земель. У зовнішніх зносинах вона віддаєперевагу дипломатії перед війною. У 957 р. Ольга їде до Константинополя для переговорів із візантійським імператором. Хоч у літописах багато йдеться про те, як вонаперехитрила імператора, за іншими джерелами переговори виявилися не дуже вда-лими. Але вже те, що наймогутніший правитель християнського світу взагалі пого-дився зустрітися з Ольгою, свідчить про зростаюче значення Києва.

Святослав (962—972). Відважний і палкий, прямолінійний і суворий, Святославбув насамперед князем-воїном. Грушевський називав його козаком на престолі,а його бурхливе князювання влучно описував як велику авантюру. Безперервно вою-ючи, Святослав полюбляв грандіозні й славетні справи. Його слов'янське ім'я, ва-рязьке виховання, кочовий спосіб життя віддзеркалювали поєднання європейськогота азіатського начал. Його правління ознаменувало апогей ранньої героїчної добив історії Київської Русі.

У 964 р. двадцятидворічний честолюбний Святослав розпочинає війну на сході. Його безпосередньою метою є підкорення вятичів — східнослов'янського племені,що жило на р. Оці, на землях, звідки походять сучасні росіяни. Після цього, по-пливши вниз Волгою, він громить волзьких булгар. Це призводить до гострої су-тички з могутніми хозарами. У кровопролитній битві Святослав завдає поразки Хозарському каганату й стирає з лиця землі його столицю Ітіль на Волзі. Тоді вінвирушає на завоювання Північного Кавказу. Ці славетні походи мали далекосяжнінаслідки. Завоювання вятичів поширило владу Києва на всіх східних слов'ян, а такожвідкрило для слов'янської колонізації північно-східні землі, що є сьогодні складо-вою Росії. Розгромивши хозарів, Київ усунув свого суперника в гегемонії у Євразіїта поставив під контроль Русі великий торговий шлях Волгою. Проте був у занепаді хозарів і негативний аспект: разом з ними зник той буфер, що не давав кочовикамзі сходу, таким як печеніги, проникати в українські степи.

У другій половині свого князювання Святослав цілком зосереджує увагу на Балканах. У 968 р. він погоджується допомагати візантійцям у війні з могутнім Болгар-ським царством. На чолі величезного війська він вдирається до Болгарії, знищуєсвоїх противників і оволодіває багатими придунайськими містами, вибравши собіопорним пунктом місто Переяславець. Святослава так глибоко вразили