багатствацього краю, що лише загроза нападу печенігів на Київ змусила його повернутися досвоєї столиці. Але як тільки загроза минула, Святослав, якому тепер належали землівід Волги до Дунаю, сказав: «Не любо мені є жити в Києві. Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї, адже там усі добра сходяться: із греків — паволоки, золото, вина й овочі різні, а з чехів і з угрів — серебро й коні, із Русі ж —хутро і віск, і мед, і челядь». Відтак, посадивши свого старшого сина Ярополкав Києві, середнього сина Олега — у древлян, а молодшого, Володимира — в Новгороді, Святослав повертається до Болгарії.
Занепокоєна новим агресивним сусідством, Візантія виступила проти київського князя й після тривалих та жорстоких сутичок змусила його відступити. По дорозі до Києва біля дніпрових порогів на розпорошені сили русичів напали печенігиі вбили Святослава. «Повість временних літ» оповідає, що печенізький хан наказавзробити з його черепа кубок. Так закінчилися славні справи Святославові.
Володимир Великий (980—1015). Зійшовши на київський престол у 980 р. і зосередивши в своїх руках неподільну владу, Володимир (по-скандінавському Валь-демар) започаткував нову добу в історії Київської Русі. Невгамовні варязькі князівже не дивилися на Русь лише як на арену подальших завоювань чи край, якийможна лише визискувати. Володимир упровадив далеко конструктивніший підхіддо управління державою. На відміну від попередників у центрі його уваги був насамперед добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Власне за його князювання Русь почала підноситися як цілісне суспільство й держава.
Щоправда, на початку правління Володимир, здавалося, мало чим відрізнявсявід попередників. Він обдаровував свою численну дружину, підтримував традиційніязичницькі культи, ходив на непокірних вятичів і поширив свою владу на радимичів.Як і його батько, Володимир посадив власних синів (мав він 12 законних синів)
по великих містах і землях своїх володінь. Так він усунув від влади місцевих князів,зосередивши її виключно у руках своєї династії. Коли його варязька дружина сталавимагати більших винагород, Володимир улаштував так, щоб вона перейшла наслужбу до візантійців.
Замість далеких походів Володимир зосередився на захисті власних кордонів.Щоб протистояти загрозі печенігів, він збудував розгалужену мережу укріплень,а також нові міста на південь від Києва. Знову порушуючи традицію попередників,він звернув погляд на захід і додав до своїх володінь землі сучасної Західної України, тим самим поклавши початок тривалому суперництву з поляками за цей регіон.Він також змусив литовських ятвягів визнати його верховенство. Володимир установив загалом дружні стосунки з поляками, мадярами і чехами. В основі цієї новоїзахідної орієнтації лежало його прагнення підпорядкувати собі головні торгові шляхина захід, а також прокласти інші шляхи на Константинополь. Внаслідок цих надбань володіння Володимира стали найбільшими в Європі, охоплюючи близько 800 тис. кв. км.
Найголовнішим досягненням Володимира було, без сумніву, впровадження найого неозорих землях християнства. Розуміючи, що Київська Русь уже пережиласвою традиційну анімістичну язичницьку релігію, він став замислюватися над тим,щоб знайти більш витончені способи вираження духовних, соціальних та політичних прагнень суспільства. Якщо провести аналогію із сучасністю, він потрапив у становище глави однієї з держав «третього світу», що прагне прискорити модернізацію своєї країни й відтак змушений вибрати якусь одну з двох провідних ідеологійнайбільш розвинутих суспільств світу — капіталізм чи соціалізм. Для Володимирацими двома високорозвиненими системами віри, які потрапили до поля його зору,були християнство та іслам, тобто релігії тих країн, з якими Русь мала й намагаласяутримати якнайтісніші торговельні та політичні стосунки. Хоч у «Повісті временнихліт» розповідається, як посланці Русі відкинули іслам через те, що він заборонявуживати алкогольні напої, й начебто спинили вибір на християнстві з Візантії, якерозкішними релігійними обрядами викликало захват. Насправді ж за виборомВолодимира стояли конкретні політичні та економічні чинники.
Як свідчить хрещення Ольги, християнство вже пустило коріння в Києві. Сусід-ство Русі з поспіль християнізованими болгарами і новонаверненими полякамита уграми лише прискорило цей процес. Проте прийняття християнства й саме йоговізантійського різновиду насамперед пояснювалося політичними причинами. У 987 р. за надану візантійським імператорам допомогу у придушенні повстання Володимирстав вимагати видати за нього їхню сестру Анну. Побоюючись, що згода на шлюбіз «варваром» похитне престиж імператорської династії, візантійці всіляко намагалися поправити становище, домагаючись від Володимира прийняти християнство.Але навіть після хрещення Володимира у 988 р. вони робили спроби відтягнутишлюб. І все ж після того як русичі завоювали у Криму візантійське місто Херсонес (Корсунь), шлюб нарешті відбувся. У 988 р., прагнучи якнайшвидше охрестити свійнарод, Володимир наказав позаганяти юрби киян у притоку Дніпра р. Почайну й тамусіх разом вихрестити. Незважаючи на опір людей, ламалися язичницькі ідоли, а натомість будувалися християнські церкви. Церква, організаційні структури й служителі якої були цілком запозичені й привезені з Константинополя, не лише отрималаширокі привілеї та автономію, на її потреби надходила, крім того, десята частинакняжих прибутків. Унаслідок цих нововведень значно зріс престиж Володимиро-вої династії, пов'язаної тепер зі славетним домом візантійських імператорів.
Тіснішими ставали стосунки Володимира, що тепер належав до християнської«сім'ї правителів», з іншими монархами. Прийняття християнства мало позитивнінаслідки й для внутрішнього життя країни. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкова-ністю знайомила київських правителів з новими моделями управління. А в самомусуспільстві Київської Русі з'явилася активно діюча установа, що не лише забезпечувала незнане раніше духовне й