культурне єднання, а й справляла величезний впливна культурне і господарське життя. Взагалі кажучи, завдяки епохальному виборуВолодимира Русь стала пов'язаною з християнським Заходом, а не з ісламськимСходом. Цей зв'язок зумовив її небачений історичний, суспільний і культурний розвиток. Важко переоцінити те, що християнство прийшло до Києва не з Риму, а з Візантії. Згодом, коли відбувся релігійний розкол між цими двома центрами, Київ ставна бік Константинополя, відкинувши католицизм. Так була закладена основа май-бутніх запеклих конфліктів між українцями та їхніми найближчими сусідами като-лицької віри — поляками.
Ярослав Мудрий (1034—1054). Смерть Володимира спричинилася до новоїбратовбивчої війни між Рюриковичами. За підтримкою поляків старший син Воло-димира Святополк (літописці часто називають його «Окаянним») напав на своїхмолодших братів Святослава, Бориса і Гліба та повбивав їх. Двох останніх, молодихі особливо популярних у народі, православна церква приєднала до святих. Наслідую-чи батька, інший син Володимира, Ярослав із Новгорода, у 1019 р. за допомогоювеликого варязького війська розбив Святополка. Проте перемога ця не дала йомуповної влади. На Ярослава пішов війною його брат Мстислав Хоробрий, і, щоб уник-нути кровопролиття, вони погодилися розділити володіння між собою. Лишаючисьу Новгороді, Ярослав отримував усі землі на захід від Дніпра, водночас землі насхід відходили до Мстислава, що перебрався з Тмуторокані до Чернігова. Київ — це надзвичайно важливе для обох князів місто — лишався нічиїм. Тільки післясмерті Мстислава у 1036 р. на київський престол сів Ярослав, що став єдиним пра-вителем Русі.
Тривале князювання Ярослава прийнято вважати апогеєм могутності Київської Русі. Він розвинув і вдосконалив багато з того, що започаткував Володимир. Які його батько, Ярослав продовжував розширювати кордони своїх і без того величезних володінь: він відвоював на заході землі, захоплені поляками в період внутрішньої смути, підкорив нові прибалтійські племена й нарешті розгромив печенігів.У результаті цих завоювань володіння Ярослава простягнулися від Балтійського доЧорного моря та від р. Оки до Карпатських гір. Однак його воєнні досягненнязатьмарив невдалий похід на Константинополь, який, до речі, був останнью війноюрусичів проти Візантії. Київ підтримував з Константинополем загалом дружні взаємини.
У середньовічній Європі ознакою престижу й могутності династії була готовність інших провідних династій вступити з нею у шлюбні зв'язки. За цією міркоюпрестиж Ярослава і справді мав бути великим. Дружина його була шведською принцесою, одну з його сестер узяв за себе польський король, іншу — візантійський царевич; троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три донькивийшли заміж за французького, норвезького та угорського королів. Не дивно, щоісторики часто називають Ярослава «тестем Європи».
Проте його гучна слава спиралася передусім на досягнення у внутрішній політиці. Завдяки його підтримці швидко зростала церква. Засновувалися монастирі,).,які перетворювалися на осередки культури, населення ставало дедалі урбанізованішим і освіченішим. Осооливо уславився князь будівництвом церков. За часівйого правління «золотоверхий» Київ ряснів понад 400 церквами. Найбільшим діаман-том у цій короні був собор Святої Софії, зведений на зразок храму Софії у Констан-тинополі. Свідченням княжої турботи про церкву стало те, що у 1051 р. він упершепризначив митрополитом київським русина Іларіона. Деякі історики розглядають це як заперечення Києвом церковної зверхності Константинополя. Проте, визнаючифакт вражаючого розвитку руської церкви, більшість учених стверджують, щопатріарх константинопольський усе ж зберігав верховенство над київським митрополитом.
Давньоруська держава складалась як ранньофеодальна монар-хія. Це була відносно єдина, побудована на принципі сюзереніте-ту-васалітету держава, її очолював великий київський князь, якому були підпорядковані місцеві правителі — його васали. Сформувала-ся і система посадництва. Діяльність великого князя спрямовувала-ся нарадою з верхівки феодалів. Пізніше для розв'язання найваж-ливіших питань скликалися феодальні з'їзди.
Значення Київської Русі у вітчизняній історії важко переоці-нити. В цей час склалася давньоруська народність, яка об'єднала східнослов’янські племена в новому, більш високому етнічному Створення Давньоруської держави — єдиної держави східних слов'ян — мало велике значення для їх подальшого державно-правового розвитку. Велику історичну роль відіграла Київська і я більш ніж двадцяти неслов'янських народів Прибалтики, Поволжя, Північного Кавказу, Причорномор'я, які робили в межах Давньоруської держави перші кроки в суспільно-політичному розвитку.
Завершення в Подніпров'ї державотворчих процесів позитивно позначилося на етнічному розвиткові східнослов'янських пле-мен, що поступово складалися в єдину народність. В її основі лежали спільна територія, єдина мова, споріднена культура, відносно тісні зв'язки. Упродовж всього періоду існування Давньоруської держави руська етнічна спільність розвивалася і зберігала при цьому етнографічні регіональні особливості.
Традиції Київської Русі виявилися настільки живучими й міцними, що дійшли до наших днів, здобувши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян і білорусів. Три східнослов’янських народи є нащадками народу Київської Русі, а це означає, що вона продовжує жити в наших тілах, серцях і душах.
За своєю класовою сутністю Давньоруська держава була феодальною, а за формою – це відносно єдина держава, на чолі якої стояв монарх – великий київський князь. Найдавнішою системою управління в Київській Русі була десятирічна система управління, що сформувалася в міру розвитку військової демократії і виросла із дружинної організації. Зміцнення феодалізму на Русі призвело до появи нової системи управління — двірсько-вотчинної.
Сформований у Київській Русі державний апарат, його цент-ральні і місцеві органи, військові сили являли собою ефективну зброю зміцнення панування феодалів, придушення опору експлуа-тованих трудящих мас.
Разом із формуванням і розвитком давньоруської держави складалося і розвивалося право Київської Русі. Найважливішою законодавчою пам'яткою є Руська Правда. В той же час вона являла собою одну із найважливіших пам'ятків середньовічного права в цілому. Право Київської Русі створювалося на місцевому, вітчизня-ному