РЕФЕРАТ

з дисципліни “Історія України”

на тему:

“Утворення нових політичних партій та розвиток ними ідей української державності на східноукраїнських землях (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)

У 50—60-их роках ХІХ ст. на східноукраїнських землях, під впливом революційних ідей, що приходили з Заходу, серед польської молоді, переважно шляхетського походження, виник культурний рух, так зване «хлопоманство». «Хлопомани» прагнули демократизації суспільних відносин, активного служіння народові, скасування кріпацтва. Вони не поділяли ідей повстанців 1863 року, вважаючи, що їх місце не в польському таборі, а з українським народом. Група «хлопоманів» на чолі із студентом Київського університету Володимиром Антоновичем заснувала «Громаду».

Культурно-просвітня діяльність «народників» і «хлопоманів» викликала обвинувачення їх російськими реакційними публіцистами у політичних зв'язках з польськими повстанцями. Почалися знову арешти і заслання видатних українських діячів, усунення з державних посад українців-службовців. Доба репресій завершилась 1863 року таємним обіжником міністра внутрішніх справ Валуєва, яким заборонялося друкувати книжки українською мовою, бо такої мови, мовляв «не було, немає й бути не може».

Це було страшним ударом для українського руху. Під впливом загальної реакції чимало українців відійшло від руху, інші стали приховувати свої національні симпатії, небезпечні в загальній ситуації, знаходилися й такі, ще перекидалися на бік реакційних кіл, доводячи, що український народ не потребує власної школи, мови та літератури і цілком задовольняється російською культурою. Таких людей стали називати «москвофілами». Але й в найтяжчі часи реакції з честю тримали український прапор такі люди, як — В. Тарновський, Г. ґалаґан, Є. Милорадович-Скоропадська та інші.

Український рух, залежно від загальних обставин, обмежувався плеканням української культури та впорядковуванням соціальних і економічних відносин. Велике значення мала культурницька праця української інтелігенції.

В 1860-их роках у Києві оформилася так звана “Стара Громада”, членами якої були переважно колишні студенти, що заснували при Київському університеті «Громаду». В міру того, як вони закінчували університет, їх заступали в «Громаді» нові студенти. У 1870-их роках до «Старої Громади» належали переважно члени, що були приятелями ще в студентські роки. Очолював це товариство В. Антонович, а входили до нього: Б. Познанський, М. Зібер, М. Драгоманов, П. Житецький, О. Кістяковський, П. Чубинський, Т. Рильський, М. Михальчук, М. Старицький, О. Русов, Ф. Вовк, 1. Лучицький, О. Кониський, М. Лисенко та інші.

За прикладом Київської «Старої Громади» стали засновуватись громади в інших містах: Полтаві, Чернігові, Одесі, Харкові. Громада ширили в народі національну свідомість, впливали на пресу, школи. У 1874-му році «Стара Громада» придбала газету «Києвский Телеграф» і почала друкувати твори своїх членів.

На початку 1870-их років у загальній політиці російського уряду почалася деяка зміна: суворий режим 1860-их років трохи пом'якшав — і український рух оживився з новою силою. Отже, мав рацію М. Костомаров, який писав московському слов'янофілові Аксакову: «Иа дні душіт кожного думаючого й недурного українця сплять Виговський, Дорошенко й Мазепа — і прокинуться, коли настане слушний час.» І дійсно, як тільки з'являлась нагода — збиралися українські діячі і український рух оживав. Дуже важливе те, що з бігом часу до українського руху приєднувалося щораз більше нових людей, зокрема селян. Це свідчить про те, що з шляхетського, яким він був на печатку XIX ст., цей рух ставав всенароднім.

На початку 1870-их років Київ став культурною столицею України, де скупчувалися інтелектуальні сили. В 1874 році з «Старої Громади» вийшла ініціятива заснувати українське наукове товариство під назвою «Південно-Західній Відділ Російського Географічного Товариства». Воно повело інтенсивну працю над вивченням України, її етнографії, історії, мови, економіки. Наслідком цієї праці була серія капітальних видань: «Исторические песни малорусского народа» В. Антоновича та М. Драгоманова, збірка казок М. Драгоманова, чумацькі пісні Рудченка, монументальна праця П. Чубинського з етнографії Правобережної України тощо. Ці праці здивували науковий світ своєю солідністю та розмахом. Одночасно в Києві надруковано чимало популярних книжок з історії України.

«Стара Громада» мала постійний контакт із Галичиною та Буковиною і в своїх політичних поглядах схилялася до федерації всіх українських земель у союзі з Росією. У цьому відношенні «Стара Громада» була пов'язана з традицією Кирило-Методіївського Братства та Товариством Об'єднаних Слов'ян.

Величезне значення мав ПІ Археологічний З'їзд у Києві 1875 року. Влаштовувало цей з'їзд Московське Археологічне Товариство під головуванням відомого археолога графа О. Уварова, але до його організації притягнено місцевих учених. На з'їзді була багата виставка української археології, влаштована В. Антоновичем, а також виставка українських мап та гравюр. В з'їзді взяли участь 86 професорів та археологів Києва і 35 з інших міст України. «Третій Археологічний З'їзд був святом української археології. Вона здобула загальносвітове визнання», — пише П. Курінний.

Таким чином, Україна в середині 1870-их років мала значні наукові досягнення, які поставили її в ряд із передовими країнами світу. До наукових досягнень треба додати й досягнення в галузі мистецтва. Талановитий композитор М. Лисенко, що обробляв українську народну музику, створив перші українські опери «Чорноморці» та «Різдвяна ніч», які справили глибоке враження, а вистава його «Різдвяної ночі» в Києві була великим тріюмфом.

Більшість членів «Старої Громади» ставилася з резервою до російських революційних партій: їх відштовхував державний централізм цих партій, байдужість, а часто й ворожість до українського національного руху та нахил до тероризму. На цьому грунті почалися розходження