РЕФЕРАТ
на тему:
“Віче в Київській Русі”
ПЛАН
Вступ
1. Особливості дослідження народних віче в Київській Русі
2. Порядок скликання віча
3. Склад віча
Висновки
Використана література
Вступ
Інколи складається враження, що українці до 1991 року не мали іншого демократичного досвіду, крім козаччини. Але ж були народні віча в Київській Русі? Хай і мали вони обмежений, дорадчий вплив на формування політики правлячих (і панівних) класів, але ж і були певною школою демократичного управління. В докласовий період історії люди якось об’єднувалися в певні спільноти — рід, плем’я, союзи племен тощо. І вирішували свої спільні проблеми — спочатку на загальних зборах всіх дорослих членів роду, племені, потім на представницьких аж до загальноміського віча включно.
В даній роботі спробую дослідити значення віче в Київській Русі.
1. Особливості дослідження народних віче в Київській Русі
Сучасні дослідники історії вітчизняного парламентаризму розійшлися у висновках: частина дослідників вважає віче і боярську думу органами народовладдя і представницької влади в Русі, інші — «такий інститут, як віче, не мав системи представництва, компетенції, термінів скликання, процедури», головними функціями якого були комплектування народних ополчень та обрання військових ватажків.
Один з перших дослідників історії віча в Київській Русі професор права В.Сергеевич ще у XIX ст. доводив, що віче і князь — два однакових суттєвих елемента давньоруського суспільного буття. Відомий історик права М.Володимирський-Буданов на відміну від В.Сергеевича виділяв три органи влади — князь, боярська дума і віче. Наступні дослідники поділяли точку зору як В.Сергеевича, так і М.Володимирського-Буданова. Більше того, М.Довнар-Запольський вважав, що як носій верховної влади в державі віче мало таке значення, як народні збори в стародавніх Афінах чи Римі.
Слідом за М.Костомаровим історики українського права — Р.Лащенко, С.Дніст-рянський, С.Чубатий, С.Федорів вирізняли давню українську державу серед європейських саме за ознакою народоправства і визначали владу віча як верховну. Так, Р.Лащенко вважав, що «віче було зверхнім народним органом влади, ...в ньому відбилася верховна воля народу». С.Дністрянський писав: «Українська держава несе в собі довгу передісторію парламентаризму, що починається саме з існування віча княжої доби, коли функціонування останнього надавало правлінню київських князів найбільш демократичного характеру». М.Грушевський висловлював свою думку менш категорично: «В моменти поважливі віче виступало як справжній суверен». В умовах київської централізації віче залишалось у ролі надзвичайного органу і лише з упадком централізації держави, вважає вчений, «починає знову прокидатися політична самоуправа».
Отже, ця проблема потребує більш детального, неупередженого аналізу на основі вивчення першоджерел і праць авторитетних істориків. Слід передусім детально проаналізувати порядок скликання, склад, процедуру діяльності віча та його повноваження.
2. Порядок скликання віча
З утворенням держави в Київській Русі продовжували діяти народні збори окремих племен, але особливо поширеним політичним явищем державного життя вони стали у XI—XII ст. Літопис засвідчує традицію: «Новгородци бо изначала, и смоляне, и кыяне и полочане и вся власте яко-же на думу на вече сходятся...» (Лавр, 1176 р.).
Отже, вічовий звичай був поширений у всіх волостях («вся власти»). Очевидно, що місце племінних народних зібрань поступово заступили віча головних міст окремих земель держави. Як вважав М.Володимирський-Буда-нов, першу епоху історії народних зібрань — племінну — змінила друга епоха (IX—X ст.), коли віче перебувало в процесі переходу до міського. Саме тоді для вирішення справ сходились в головні міста земель жителі пригородів, «лучшие люди», «старцы градские» на народні зібрання. У XI—XIII ст. ця форма влади набуває розвитку.
Скликання віча, судячи з літописів, нерідко викликалось надзвичайними обставинами — зовнішньою загрозою, необхідністю покликання князя, його утвердження чи зміщення тощо. При цьому частіше віча скликались за ініціативою князя. Так, 987 р. «созва Володи-мер бояры своя и старцы градские», які вирішили направити в інші країни посланців для ознайомлення з різними релігіями. «Й бысть люба речь (их) князю и всем людям», які, мабуть, були присутніми при цьому або спеціально зібрані і проінформовані (Лавр, 987 p.). 1097 p. Святополк «созва бояр и кыян» для вирішення справи щодо обвинувачення Давидом князя Василька (Іпатьєв, 1097 р). У Новгороді 1148 р. князь наказав «сзвонить вече». Очевидно, сам князь змушений був звертатися до віча за рішенням і підтримкою, коли цього вимагали обставини і коли його авторитет був недостатнім.
Про порядок скликання віча маємо літописні свідчення і з ініціативи самого народу (за нашими підрахунками понад двадцять). Як правило, їх викликали надзвичайні обставини. Так, у першій прямій згадці про віче в Бєлгороді з приводу його облоги печенігами 997 p.: потерпаючи від голоду, бєлгородці «створиша вече в городе и реша:...» дадимся печенегом». Але їх переконав старець, який не був присутнім на зібранні і переконав «старейшин градських» вдатись до хитрощів. Нове віче вирішило відкласти здачу міста (Лавр, 997 р). У 1068 р. кияни, зазнавши поразку від печенігів, «прибегоша Кыеву, и створиша вече на торговищи, и реша, пославшеся князю: «Се половин росулися по земли; дай, княже, оружье и кони, и еще бьемся с ними». Але князь Ізяслав не послухався і тоді кияни розгромили його двір, звільнили з темниці Всеслава «й прославиша и среде двора княжа» (Лавр, 1068 p.). 1113 р. після смерті Святополка на десятий день кияни скликали віче, пославши до Володимира Мономаха, закликаючи: «поиде, княже, на стол отен и делен». Проте той спочатку не погоджувався. Тоді кияни пограбували двори тисяцького Путяти, іудеїв і знов послали послів до Володимира: «поиде княжне Кыеву; аще не
