Зібрання киян «у Турови Божнице», «на торговищи», очевидно, порушували заведений порядок урочистих зборів біля Святої Софії або на Ярославовім дворі, коли віче було спрямоване проти волі князя. Так, 1067 р. кияни, «створиша вече на торговищи», прогнали свого князя Ізяслава, який, повернувшись і зайнявши стіл, «взгна торг на гору», щоб виключити можливість стихійних народних зібрань на цьому місці (Лавр, 1067 p.).

У Великому Новгороді на Софійській площі був настелений поміст («степень»), на якому сиділи представники влади і з якого говорили виступаючі. Нещодавно археологічні розкопки у Новгороді під керівництвом акад. В.Яніна відкрили такий настил дощок, датований 1226 p., з якого, очевидно, відбувалось керівництво народним зібранням і вершився суд. Поряд знаходилася канцелярія віча або «вечевая изба». У Пскові канцелярія розміщалася в соборі Святої Трійці, там же знаходився архів.

Таким чином, місце вічових зборів диктувалось характером цієї форми народоправства, нерозвиненістю його представництва.

3. Склад віча

Участь у вічових зборах розумілась у Давній Русі, ймовірно, як право, яке належало усім вільним, їх склад вказувався спочатку за назвою племені (племен), а згодом за назвою міста, землі — «кыяне», «поло-чане», «новгородци», «суждальци» та ін. Право участі у вічі головного міста землі поширювалося і на жителів передмістя, інших мешканців землі. «...И все власти яко же на думу на веча сходятся, на что же старейшины сдумають, патом и пригороды стануть» (Лавр, 1176 p.). Тож загальною нормою порядку вічових рішень головного міста була підлеглість їм населення землі.

Як вважав М Довнар-Запольський, для віча не потрібно було певного числа його учасників. Зібрання і рішення вважались легітимними, аби кількість була достатньою, щоб прийняте рішення могло бути прийнятним для всієї землі або підтримано при необхідності достатньою силою. Все ж літописці, оповідаючи про вирішальні віча за участю князя, бояр, дружини, підкреслюють «кыяном же всим, сошедшимся от мала и до велика» (Лавр, 1147 р ), «ростовци, и суздальци, и переяславци, и вся дружина, от мала до велика» (Іпатьєв, 1175 р). У вічових зборах за Ініціативою князя літописці називають серед учасників князя, бояр, дружину, тисяцького, посадника, митрополита в Києві, купців, «лучших людей», «старцев градских», а також «менших», «худих», «черних», смердів.

Отже, у вічі брали участь представники усіх класів. Діяло лише два обмеження фізична можливість участі і правоздатність. Судячи по літописах, вимагалось, щоб учасник віча був вільний і не був під батьківською опікою або в приватній залежності (закупи, холопи, раби), а також жінки. За дорослих синів, які були під батьківською опікою, рішення приймали батьки, але виконувались в разі необхідності разом 1147 р князь Ізяслав просив киян йти походом проти Ольговічив, нагадував дану ними обіцянку «доспевайте от мала і до велика, кто имеет конь, кто ли не имеет коня, а в лодьи Кияне же рекоша ради идем по тебе и с детьми, акоже хощеши» (Іпатьєв, 1147 р ).

Оскільки за загальним правилом не існувало визначених термінів скликання віча, а часто — й попереднього оповіщення, участь в його роботі мешканців землі І навіть передмість була обмеженою. Адже нерідко віча збирались раптово. Так, князь Ізяслав Мстиславович з'явився до Новгорода. І «наутрии же день послав на Ярославль двор, и повеле звонити вече». Літописець свідчить, що на цей заклик «новгородци и плесковичи снидошася на ве-че» (Новгород, 1148 р.). Зате Ініціатива самих жителів Києва, Новгорода та інших міст земель вимагала забезпечення максимального кворуму, до чого прагнули Ініціатори «новгородци призваша пльсковиче и ладожаны и сдумаша, яко изгонити князя своего Всеволода» (Новгород, 1136 р ).

Право участі в народному зібранні не підкріплювалось обов'язком такої участі Принаймні, літописи про нього не згадують. Відомі випадки, коли на віче, що скликалось князем, ніхто не йшов. Так, новгородці, коли «князь же Мьстислав в вече поча звати, они же не поидоша» (Новгород, 1214 р) Як свідчать літописи, участі у народних зібраннях князь, боярська дума І сам народ надавали важливого політичного значення, цінували цей давній правовий звичай, прояв волі народу Тому й літописці підкреслювали всезагальність участі жителів землі чи головних міст «вси переяславци», «вси людье», «вся Галицка земля», прийняття рішень «кияном же всем от мала до велика», «ростовци, и переяславци, и вся дружина, от мала до велика». Тим самим підкреслювалось верховенство волі І владних повноважень віча.

Процедура вічових зібрань теж вироблялась протягом багатьох впав Як форма прямого народоправства, віче не відрізнялось складною процедурою, а останній не надавалось, як правило, суттєвого значення.

У літописах відсутні відомості щодо перевірки кількості І правомочності присутніх на вічі Але Р.Лащенко висуває думку, що «в кожному конкретному випадку перед розпочаттям віча проводилася фактична перевірка тих, хто з'явився Одних допускали, а інших, що не мали права на підставі загального вічового устрою та стародавніх звичаїв брати участь у вічах, усували». Нам здається це малоймовірним.

За заведеним порядком той, хто скликав віче, оголошував предмет обговорення. Якщо віче збирав («созва бояр и кияне») князь, то він відкривав зібрання, звертаючись до учасників віча в шанобливому тоні князь шле уклін митрополиту (в Новгороді — єпископу), цілує тисяцького і всіх горожан (як рівних), звертаючись до присутніх — «братие» (Новгород 1179р). Маємо й літописну згадку про голосування митрополита на одному з віч у Києві (Лавр, 1047 р.). Отже, існувала усталена процедура ведення віча, досить