У Новгороді частіше за все головував на вічі посадник В Інших містах — князі, посадники або тисяцькі При стихійних вічах обговоренням керували їх Ініціатори або, як в Бєлгороді 997 р «старейшины градские»

Якщо пропозиції ініціаторів віча не викликали незгоди або суперечок, то питання вирішувалось швидко і однозначно. Так, на пропозицію князя Ізяслава виступити в похід проти його дядька Юрія зібрані на віче кияни відповіли «Княже Ты ся на нас не гневай, не можем на Володимере племя рукы взняти, оня же Олгович хотя с детми» (Іпатьєв, 1146 р ) На тому І розійшлись

Більш складні питання, винесені на віча, як свідчить ряд літописних згадок, всебічно обговорювалися Своє схвалення чи незгоду учасники віча висловлювали у виступах, дебатах або голосними криками Хоч право голосу мали всі присутні, ймовірно керівну роль в обговоренні все ж належала (крім стихійних віч) «лучшим», «старцам градским» тощо Але нав'язати волю вічу було важко, навіть неможливо На уже згадуваному вічі 1146 р у Києві його учасники легко вирішили питання щодо організації походу після виступів послів князя Ізяслава Але хтось з присутніх висловився за вбивство князя Ігоря до початку походу І таке рішення було прийняте, незважаючи на протести й переконання князя Володимира, митрополита і двох тисяцьких.

Зрозуміло, у випадку суперечностей і відсутності єдності з обговорюваних питань на вічах вирували пристрасті. У Новгороді мало місце й використання «худых мужиков вечников», «кромольников», які галасом, дзвонами тощо підтримували або не підтримували тих чи інших прихильників чи противників пропонованого рішення. Подібні бурхливі віча, очевидно, мали місце і в інших міста, зокрема у Володимирі, коли там «бысть мятеж велик» (Лавр, 1177 р.). До того ж в історії Новгородського вічового життя літописці називають ще й віча таємні: «начаша новгородци веча деяти в тайне, по дворам...», «деют людье вече нощь...» (Іпатьєв, 1169 p., Новгород, 1169 p.). В такому випадку було важко доходити одностайного рішення і віче могло тривати довго. Згодом у Новгороді віча тривали іноді тиждень і два — «быша веча всю неделю» (Новгород, 1218 p.). Як підкреслював В.Сергеевич, тривалість народних зібрань визначалась не часом, а предметом обговорення [3, 60—61].

Але головне — остаточне рішення приймалось лише при умові одностайності, можливо — переважною більшістю, «однодушне», «как один человек», «едиными усты». Цю особливість віч підкреслювали літописці — «вси Кы-яне», «вси Новгородци», «весь Псков» тощо. Ймовірно, що більшість і меншість віча в разі розходжень використовувала всю силу доказів, і коли вони були вичерпані, за мовчазною згодою (незгодою) меншості затверджувалось пропановане рішення, і в ньому закріплювалась загальна воля. Принаймні, літописи нерідко підкреслюють саме цей момент — «на всей воли», «а по вашей воли» (Іпатьєв, 1146 p.). Мабуть це було свідченням не стільки поваги до вічових традицій, скільки давня звичка до колективного характеру рішення.

Уважне вивчення літописних відомостей про вічові рішення переконує в неможливості вирізнити одностайне рішення від думки переважної більшості. Очевидно, голоси й не рахувались. Як вважав М.Володимирський-Бу-данов, при приблизній рівності голосів робота віча тривала доти, поки не буде досягнуто узгоджене рішення . Дійсно, згадуване новгородське віче 1218 р. продовжувалось тиждень, поки не «сошлись братье единодушно». М.Дьяконов зазначав: якщо запропоноване рішення схвалювалось багатьма і не було заперечуючих, то це сприймалось як узгоджена думка усіх.

Незгідні не наважувались виступити проти рішучої більшості, а остання вважала себе вправі примусити незгодних приєднатися до пропонованого рішення. Про це красномовно свідчить заява князям: «ать же пой-дуть вси, како можеть и хлуд (меч) в руци взяти; пакы ли хто не пойдеть, нам же и дай, ать мы сами побьемы» (Лавр, 1151 p.).

Коли на вічі «сдумавше князь и людие» щодо «ряду» з князем чи військового походу, своє рішення вони скріплювали молебном у головному храмі міста, де всі його учасники «крест целоваша», тобто присягали. Літопис відтворює таке потвердження київського князя Ізяслава і присягу на додержання угоди в справах судових (Іпатьєв, 1146 p.).

Рішення віча могло бути і переглянуто, навіть після клятви, але лише самим віче. Того ж 1146 р. кияни, закликаючи Ізяслава Мстиславовича і переступаючи «хрестоцілування» Всеволоду Ольговичу, так мотивували своє нове рішення: «не хощем быти, аки в задничи». Постанову Бєлгородського віча 997 р. теж було змінено за пропозицією старця, не присутнього на вічі. Такі випадки непоодинокі, але для зміни рішення обов'язково були вагомі, частіше — надзвичайні обставини, що змінилися.

Процедура народних зібрань поступово удосконалювалась і в найбільш завершеному вигляді була представлена на вічах Новгорода І Пскова в наступні віки.

Висновки

Таким чином, літописні дані, хай скупо, все ж характеризують віче в Київській Русі як верховний демократичний орган влади, що продовжував розвиватись разом з княжою владою. Це дійсно народне зібрання, важлива складова державного механізму, яке вирішувало кардинальні проблеми соціально-політичного життя держави. Віче обирало князів, відало питаннями війни і миру, розпоряджалося земельними і фінансовими ресурсами землі чи волості, брало участь у законодавстві, зміщувало, хоч і рідко, адміністрацію тощо. Демократичний характер вічових нарад закріпився в досить усталеній процедурі їх проведення, в початках представництва, складі, де діяльну участь брали «людье», тобто прості люди. Наявні демократичні традиції соціально-політичного життя в Київській Русі спростовують спрощене тлумачення її державного ладу, взаємин народу і влади, форми правління як феодальної монархії.

Використана література:

Алексеев В. Народовластие в Древней Руси. — Ростов н/Д., 1904. — С.