Реферат - “Від склавинів до української нації”
69

Довбичка, Киянка, урочище Угорське та ін. Відомий меч XI ст. з написом українською мовою "коваль Людота". Отже, сучасне мовознавство дозволяє говорити про початок формування української мови у VI ст. (Шевельов, 1996, с.205). У XI-XIII ст.ст. Південна Русь розмовляла праукраїнською мовою. Північніше в цей час формувалися прабілоруська та праросійська мови. Важливо, що татарська навала та бездержавність українського етносу в XIV-XVI ст.ст. не перервали протяглість етнічної самосвідомості українців. Українська людність XVI-XVIII ст.ст. усвідомлювала себе прямим нащадком Київської Русі. У цей час етнонім Русь асоціювався перш за все з українцями та їх державою. І це закономірно. Адже він постав у VI-IX ст.ст. як перша назва праукраїнців, їх етнічних земель та першої української держави у Середньому Подніпров'ї (Толочко, 1991, с.51-53). Як і за часів Київської Русі, українці продовжували звати себе руським народом. Вони добре усвідомлюють свою етнічну окремішність від сусідів - ляхів (поляків), литвинів (білорусів) та москалів (росіян). Сусіди також вважали їх окремим народом - черкесами ("люди зброї" у перекладі з адигейського). Державу Богдана Хмельницького звали Руссю, Руським князівством, а його самого "самодержцем руським". Тобто етнонім Русь зберігався за його першими носіями українцями і у пізньому середньовіччі. Він був відібраний в українців північно-східним сусідом значною мірою з політичних міркувань після підкорення України російською імперією. Козацтво в гетьманській державі сприймалося українським суспільством як прямий нащадок і спадкоємець традицій княжих дружин Київської Русі. "Се ж бо те плем'я народу Руського, що за Олега, монарха Руського, в своїх моноксилах плавало по морю і Константинополь штурмувало. Се ж вони за Володимира Святого, монарха Руського, воювали Грецію, Македонію, Ілірік. Се ж їх предки разом з Володимиром хрестилися", - писало київське духовенство про козаків на початку XVII ст. Українці належать до народів з визначеним антропологічним типом. Цей український тип окреслив видатний український антрополог Ф.Вовк та його учні. Більшості українців властиві відносно високий зріст, довгі ноги, смаглявий колір шкіри, темне волосся та очі, кругла голова, довгасте обличчя, прямий ніс. Ці особливості побудови тіла спостерігаються у 60 - 80 відсотків сучасної сільської людності України. По периферії українських етнічних територій простежуються домішки інших антропологічних типів (Петров, 1992, с-88, 101-103). Згідно з поглядами французьких вчених Ф.Амі та Ж.Денікера, всі слов'яни належать до двох головних антропологічних типів: північного - віслянського та південного - динарського. Віслянський тип (полаби, поляки, білоруси та росіяни) характеризується відносно невеликим зростом, світлим волоссям та відносно довгим черепом. Динарському антропологічному типу (українці, серби, хорвати, словаки, чехи) властивий високий зріст, темне волосся, короткоголовість, тобто ті ознаки, що є визначальними, за Ф. Вовком, для більшості українців. Цей антропологічний тип домінує на Правобережній Україні, за винятком степів Надчорномор'я, протягом останніх трьох тисячоліть. До нього належала переважна більшість людності Галичини, Волині, Поділля, Середнього Подніпров'я Х - XIV ст.ст., козацької України, корінного населення сучасної України (Петров, 1992, с.94, 101-103, Сегеда, 1995). Відомий петербурзький антрополог І.Гохман опускає антропологічне коріння україців ще глибше, в неоліт Середнього Подніпров'я, тобто щонайменше в У тис- до н.е. Інший російський антрополог Т.Алексеева (1973) бачить принципову різницю між антропологією білорусів та росіян, з одного боку, та українців - з іншого. Останніх вона вважає південними європеоїдами, на відміну від північних європеоїдів - білорусів та росіян. Розвиток антропологічного типу населення України, від найдавніших часів до нашіх днів у радянські часи, досліджували В.Бунак, Т.Трофимова, Т.Алексеева, В.Дяченко, С.Сегеда. Вони переконливо показали, що деревляни, волиняни, тиверці XI-XIII ст'ст. належали до дуже давнього міцного, широколицього антропологічного типу, що розвивася у Північно-Західній Україні, починаючи з доби бронзи, а може, й раніше. У Київському Подніпров'ї (поляни) та лісостеповому Лівобережжі (сіверяни) цей міцний тип пом'якшувався впливами більш грацильних кавказоїдів-іранців. До речі, впливи останніх на антропологію мешканців Лівобережної України, на думку С.Сегеди, простежуються донині. Згадані антропологи вважають, що сучасні українці є прямими генетичними нащадками південних русичів. Порівняно з останніми антропологічний тип сучасного населення України став більш однорідним через змішування людності України-Русі в буремну козацьку добу (Сегеда, 1995). Отже, сучасні українці генетичне пов'язані з людністю Південної Русі, на відміну від більшості білорусів та росіян, які належать до іншого антропологічного типу. Хоча слід зазначити поширення деяких антропологічних особливостей деревлян та волинян у північному напрямку - на дреговичів, радимичів, полоцьких кривичів, словен, а полян, сіверян - на смоленських кривичів та в'ятичів. Цей висновок російського антрополога Т.Алексеєвої (1973) прекрасно узгоджується з розглянутими у попередньому розділі даними археології. Він підтверджує факт формування літописних прабілоруських та праросійських східнослов'янських племен у процесі розселення на північ південних русичів та їх безпосередніх пращурів у кінці І тис. н.е. Таким чином, прірва між києворуським та козацьким періодами української історії не була настільки широкою та глибокою, щоб стверджувати, що вона розділяє два окремі етноси. Традиція першої історичної української держави Русі в Галичині перервалася в 1340 р., коли помер останній представник династії Данила Галицького. У Києві це сталося лише 1471 р., зі скасуванням Литвою князівства Київського. А всього лиш через 20 років, 1490 р., зустрічаємо першу письмову згадку про українських козаків на Нижньому Дніпрі, що символізує початок козацької епохи в історії України. Велику роль в успадкуванні культурних, духовних, державних надбань Київської Русі людністю козацької України відіграв Київ та інші міста Південної Русі. Монастирі та собори як

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24