“Від склавинів до української нації” - того блиску, який бачимо у поведінці князів-витязів Півдня- Північні князі-власни�...

Реферат - “Від склавинів до української нації”

того блиску, який бачимо у поведінці князів-витязів Півдня- Північні князі-власники не люблять вирішувати суперечок зброєю, удаються до неї тільки в крайньому випадку, коли успіх безсумнівний... Всі вони схожі один на одного" (Соловьев, 1989, с. 189). Академік А.Пипін в "Истории русской литературы" писав: "Не подлежит сомнению этнографическая разница древнего севера и юга... Как древний Святослав с его чубом и его нравом напоминает в потомстве не московского великоросса, а скорее южнорусского казака, так лирический эпос "Слова о полку Игореве" отзовется не в северной песне, а скорее в южнорусской думе". Тобто, на відміну від України, ні дружинно-лицарська культура Русі, ні її ментальність не були успадковані Московською державою XIV-XVII ст.ст. тією мірою, якою вони були успадковані козацькою Україною. Антропологічні дані свідчать, що більшість росіян та білорусів є носіями відмінного від південних русичів та сучасних українців антропологічного типу. Динарський антропологічний тип є пануючим на теренах України протягом останніх тисячоріч. Інші східні слов'яни належать до іншого, віслянського антропологічного типу. Отже, в антропологічному відношенні білоруси та росіяни, на відміну від українців, не можуть вважатися прямими нащадками південних русичів. Східне слов'янство північної частини не можна вважати безпосереднім спадкоємцем мови Південної Русі тому, що вона уже в XI-XII ст.ст. набула виразних праукраїнських рис (Кримський, 1996, с.ЗО, 31). Немає сумніву, що культурні традиції Південної, Київської Русі були важливою складовою підґрунтя білоруського та російського народів. Однак, на відміну від українців, які є прямими етнічними нащадками людності княжого Києва, Галича, Чернігова, російська та білоруська етнічна специфіка є прямим продуктом їхнього саморозвитку в умовах власних етнічних територій. Отже, росіяни та білоруси є нащадками стародавнього Києва такою мірою, як литовці, українці чи узбеки є етнічними спадкоємцями державотворчого етносу Російської імперії. Звичайно, культура останніх увібрала елементи культури російської метрополії, але від цього вони не стали росіянами. Як росіяни розбудовували Російську імперію, так .праукраїнці були творцями і будівничими Київської Русі. Остання була ранньосередньовічною імперією, державотворчим етносом якої були південні русичі, або праукраїнці. Київська Русь - перша українська держава, підвалина державної історії України. Прибічники пізнього часу народження українців нерідко аргументують свою позицію тим, що сам етнонім "українці" поширився лише у пізньому середньовіччі. Однак зміна народом свого імені не є чимось екстраординарним в європейській історії. Так, середньовічні поляки звалися ляхами, румуни - волохами. Росіяни остаточно відмовилися від етноніму московити лише за Петра І, тобто на початку XVIII ст., і сталося це значною мірою з політичних міркувань. Тобто, те що людність Південної Русі Х-ХІІІ ст.ст. звалася не українцями, а русами не заперечує факту, що останні в етнічному розумінні були українцями на княжому етапі історичного розвитку цього етносу. Отже, маємо вагомі наукові підстави вважати, що Київську Русь як державу консолідував не міфічний давньоруський етнос, а праукраїнці на давньоруському етапі свого історичного розвитку. Про це неспростовно свідчать руські та іноземні писемні джерела, дані археології, мовознавства, етнографії, антропології та інших наук (Грушевський, 1913, Дашкевич, 1993, Півторак, 1993, Залізняк, 1994). Зі сказаного не слід розуміти, що південні русичі вже були справжніми українцями, які мовою, культурою, ментальністю не відрінялися від людності козацької чи сучасної України. Головні риси українського етносу в той час лише формувалися. Тому південних русичів, як безпосередніх пращурів українців, вірніше називати праукраїнцями. У трьох попередніх розділах книжки зроблена спроба аналізу розвитку поглядів на етнічну історію східних слов'ян. Простежуються три головні етапи трансформації історичної думки щодо походження окремих східно-слов яік'іікг" народів. До початку XX ст. більшість дослідників розглядали українців та білорусів як відгалуження від російського етносу, що нібито створив першу східнослов'янську державу Київську Русь. У XX ст. панувала концепція окремого давньоруського етносу, як спільного пращура усіх східних слов'ян- Сучасний стан науки дає усі підстави вважати найстаршим східнослов'янським етносом українців, етнічна історія яких через безпосередні контакти з греко-римською цивілізацією розпочалася досить рано. Пізніше, в процесі колонізації праукраїнцями заселеної балтами та фіннами лісової Півночі Східної Європи, почали формуватися псково-новгородці, білоруси та росіяни. Отже, у світлі сучасних досліджень етногенез останніх є відгалуженням від праукраїнського етнічного дерева дочірніх етносів.

3. УКРАЇНА І РОСІЯ. РІЗНІ ІСТОРИЧНІ ДОЛІ

Захід є Захід, а Схід є Схід І разом їм не бувати...

Р.Кіплінг

Ми є свідками прикінцевого акту грандіозної історичної драми, що понад три тисячі років була стрижнем історії людства. Протистояння між Заходом і Сходом завершується перемогою динамічних суспільств з ефективною економікою європейського типу. Мирне змагання нерідко переходило у криваву боротьбу між свободою і рабством, між вільною і примусовою працею, між європейським та азійським способами виробництва. Україна опинилася у прифронтовій смузі грандіозної битви між Європою та Азією. Це зумовило її драматичну и-.торичну долю.

АЗІЙСЬКИЙ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТИПИ ДЕРЖАВНОСТІ

1965 р. в Москві відбулася представницька наукова дискусія, що узагальнила погляди різних дослідників на азійський та європейський шляхи історичного розвитку людства. Зазначалося, що основою європейського способу виробництва були приватновласницькі відносини, започатковані в Греції реформами Солона в VI ст. до н.е. Ознаками азійського способу виробництва названі відсутність приватної власності на землю, надексплуатація виробників державою, бюрократичний, надцентралізований державний устрій. Ще К.Маркс і Ф.Енгельс вважали, що з виникненням найдавніших держав почали розвиватися дві форми землеволодіння: державна та приватна (Павленко, 1989, с. 297). Перша з них лягла в основу азійського способу виробництва, а приватна - європейського. За визначенням Маркса, останній є "античним способом

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24