Реферат - “Від склавинів до української нації”
69

ст.ст. Москва та інші міста Ростово-Суздальської землі карбували власну монету за татарською технологією та взірцями Золотої Орди (Рис.21). Християнство тісно з'єднало Русь ^ Європою в духовно-релігійному відношенні. У Київській державі соціально-економічні процеси були аналогічні загальноєвропейським. Певна економічна й політична незалежність мешканців міст (ремісників, купців) та великих землевласників (бояр, церкви) не сприяли монополізації влади князем і перешкоджали виникненню деспотичного режиму. Татаро-монгольське нашестя 1237-1240 pp. перервало зв'язки північносхідних земель Русі з Європою. Середнє Подніпров'я, Волинь, Галичина, Полоцьке князівство, Псковсько-новгородська ' земля продовжують розвиватися як периферійно-європейські державні утворення. Безпосереднім нащадком і спадкоємцем Київської Русі було Галицьке-Волинське князівство (Грушевський, 1991). Тут її традиції розвивалися ще протягом століття після татарської навали, а зв'язок з Європою був ще тіснішим. Данило Галицький встановлює міцні зв'язки з Польщею та Угорщиною, робить усе можливе, щоб організувати хрестовий похід європейського лицарства проти татар. З цією метою була укладена угода з папою римським, а князь прийняв титул короля. Як і більшість королів країн Європи, Данило Галицький бореться з феодальною вольницею, спираючись на економічний, політичний та військовий потенціал міст. Саме з цією метою він будує нові міста, зокрема Львів. Тут поширюється латина, якою написані грамоти останніх галицьких князів (Грушевський, 1992, с.483 - 485). Український народ втратив державність у середині XIV ст., коли Галичину захопила Польща, а Волинь --Литва. Остання поступово приєднує інші українські землі, зокрема Середнє Подніпров'я з Києвом. Відбулось це "без ґвалту і крику", бо Литва "старини не рушила, а новини не вводила". Незважаючи на бездержавність та національне гноблення, що особливо посилювалося після злиття Литви з Польщею 1569 р., Україна з XIV по XVII ст.ст. продовжувала розвиток у лоні європейської цивілізації. Адже і Литва, і Польща були європейськими країнами. У XVI - XVIII ст.ст. стрижнем українського етносу стало козацтво. В Європі українців називали "козацькою нацією", а Україну "країною козаків". Козацтво - це своєрідний прояв традицій європейського лицарства в Україні, яке відіграло провідну роль на середньовічному етапі розвитку європейської цивілізації (Залізняк, 1994, с.ібЗ-180). Лицарство - суттєвий елемент, що відрізняє середньовічний Захід від східних деспотій (Кардини, 1987). Вільне козацьке землеволодіння в Україні мало певну специфіку, пов'язану із суспільним станом козаків як збройної сили, і значною мірою було спрямоване на товарне виробництво зерна для Європи. Розвиток міст і зростання населення на Заході підняли попит на хліб, що стимулювало козацьку колонізацію лісостепової та степової смуг Східної Європи. Оптова торгівля (чумакування) в Україні XVII - XVIII ст.ст. свідчить про розвиток тут ринкової економіки, зародження буржуазних відносин, тобто про початок формування господарства європейського типу. Остаточне утвердження цих прогресивних тенденцій в економіці України відбулося в середині XVII ст. Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького мала виразні риси буржуазної революції, її наслідком стало знищення в Україні феодального поміщицького землеволодіння, основою якого була праця кріпаків. На зміну прийшло козацьке господарство з приватною власністю на землю, найманою працеи', ринковими відносинами ранньобуржуазного типу. Не випадково лідер англійської буржуазної революції О.Кромвель привітав Богдана Хмельницького з перемогою. Проголошення української гетьманської держави знаменувало початок становлення в Україні правового суспільства. Полково-сотенний військовий устрій, що сформувався на Запорозькій Січі, поширився на всю територію України. Гетьман - це український президент, що демократиично обирався вільними громадянами - козаками. Вибори гетьмана, полковників, сотників відбувалися на відповідних радах. Кожен із обраних уособлював верховну владу на певній території лише до наступних виборів. Посадовим особам на час обрання видавали рангові маєтності, які при переобранні відбиралися. Генеральна старшина (писар, обозний, суддя, осавул) були радою міністрів при гетьмані. Міста користувалися загальноєвропейським магдебурзьким правом. Регулярно вибирали війта (сучасного мера міста). Судову владу здійснювали судді на основі давнього литовського статуту, що грунтувався на звичаєвому праві Київської Русі (Дорошенко, 1991, с.344 - 358). Отже, українська гетьманська держава спиралася на прогресивне для свого часу ринкове сільське господарство, мала демократичний устрій з розподілом влади і перебувала на шляху становлення правового суспільства європейського типу та буржуазних відносин. Гетьманщина була країною високої європейської культури. Згадаймо свідчення іноземця Павла Алепського 1652 р.: "Мало не всі українці і більша частина їхніх жінок уміють читати", а "козацькі маляри навчилися від франків і ляхів малювати зовсім схожі образи з живих людей". Ігумени київських монастирів - "люди вчені, знавці права, або юристи, філософи і красномовці. У Лаврі є прехороший печатний дім, що обслуговує весь край той". Очевидці свідчать, що в козацькій Україні письменними були навіть селяни. Особливо вражали іноземців багатоголосий партесний спів і знання українцями нотної грамоти. До речі, багатоголосся - елемент музичної культури європейського Відродження, що інтенсивно проникає в Україну з XVI ст. Першим вищим навчальним закладом у Східній Європі стала Києво-Могилянська академія, заснована на початку XVII ст. на зразок європейських університетів. Чимало було в Україні і випускників західних університетів. Так, легендарний Морозенко (полковник Морозовицький з оточення Богдана Хмельницького) закінчив два університети. Переважна більшість гетьманів мали вищу освіту. До речі, цього не можна сказати про тогочасну європейську знать, не говорячи вже про московське дворянство. Навіть найближче оточення Петра І відзначалося низьким освітнім рівнем. Наприклад-, О.Меньшиков був неписьменним. Серед освічених людей України була поширена латина - мова науки та міжнародного спілкування в Європі (Огієнко, 1918, с.12 - 58). У мистецтві (живопис, гравюра, скульптура, музика, театр, література, архітектура)

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24