Реферат - “Від склавинів до української нації”
69

Ясельду та Прип'ять (Гринблат, 1968, с.84). Аналогічний напрямок розселення праукраїнців з Волині та Середнього Подніпров'я підтверджують дані антропології літописних східнослов'янських племен. Відомий російський антрополог Т.Алексеєва (1973) відзначила поширення деяких особливостей антропології праукраїнських племен на прабілорусів та праросіян лісової півночі Східної Європи. Маються на увазі певні сходження в антропології дреговичів, полоцьких кривичів, радимичів та ільменських словен з деревлянами та волинянами, а смоленських кривичів та в'ятичів - з полянами та сіверянами. Ця антропрологічна картина стає зрозумілою, якщо згадати загальну схему слов'янської колонізації півночі Східної Європи (.Рис. 15). Формування кривичів, очевидно, відбувалося у VIII- IX ст.ст. на грунті балто-слов'янської людності, що лишила на Верхньому Дніпрі та Двіні пам'ятки типу Колочин та Тушемля-Банцеровщина в умовах потужного допливу нових слов'янських переселенців з Прип'ятьського Полісся та Середнього Подніпров'я. На формування західної гілки кривичів (полочан) суттєво вплинули дреговичі, що просувалися з півдня (Гринблат, 1968, с.117). Визначальною 'ознакою курганів кривичів є срібні скроневі кільця браслетоподібної форми (Рис. 13,6). Однак у похованнях знайдено і речі балтського типу, що свідчить про значну роль балтів у генезі кривичів (Седов, 1982, с.164). Полоцьк та Смоленськ виникли як племінні центри кривичів. Із XI ст. кривичі фігурують у літописах під назвою полочан Подвіння та.смолян Верхнього Дніпра. У Х-ХІ ст.ст. кривичі Верхнього Дніпра інтенсивно просувалися на схід, на правий берег Верхньої Волги, де саме в цей час розпочався процес формування російського етносу. Ільменські словени були найближчими родичами і північними сусідами кривичів. У IX-XIII ст.ст. вони займали землі між Чудським озером на заході і Верхньою Волгою на сході (Рис. 15). Новгород виник як племінний центр словен. Як і в генезі кривичів, у формуванні словен брали участь далекі нащадки балто-слов'янської культури Тушемля-Банцеровщина, слов'янські колоністи з Полісся VIII ст., а також численні місцеві балтські та фінські племена. Разом з етновизначальними прикрасами ільменських словен - ромбощитковими скроневими кільцями {Рис. 13,7) - знаходять типові речі балтів (зброю, шшийні гривни, підковоподібні застібки, зірчасті пряжки тощо), а також фіннів (шумлячі підвіски). Поряд із слов'янською, західною, орієнтацією похованих часто зустрічається східна, балтська і меридіональна фінська. У IX-Х ст.ст. ільменські словени разом з якоюсь частиною фінського племені весь інтенсивно переселялися на південний схід, на землі мері у Верхньому Поволжі (Седов, 1982, с. 169-185). Ці переселенці стали важливою складовою молодого російського етносу. Отже, в IX-XI ст.ст. лівобережжя Верхньої Волги колонізували ільменські словени, у складі яких були значний фінський та балтський компоненти. Дещо пізніше, з Х ст. на правий берег Верхньої Волги від верхів'їв Дніпра почали просуватися кривичі. Слов'янські переселенці застали тут місцеве фінське населення. Тому старожитності Верхнього Поволжя Х-ХІП ст.ст. являють собою складну суміш єтновизначальних виробів словен, кривичів, в'ятичів, фіннів, балтів і навіть скандинавів (Седов, 1982, с.185-195) (Рис. 16). Разом з цими племенами певну роль у етнокультурних процесах на Верхній Волзі у час формування російського етносу відіграли і вихідці з Південної Русі, про що свідчать знахідки речей, характерних для Київщини XI-XII ст.ст. (Седов, 1982, с.190) (.Рис. 16,4,5). Таким чином, археологічні матеріали свідчать про переселення у VIII-XI ст.ст. праукраїнської людності з Північно-Західної України на лісову північ Східної Європи. Внаслідок змішування слов'янських прибульців з півдня з місцевими балтами та фіннами формувалися літописні племена лісової зони - пращури молодих східнослов'янських етносів. Починаючи з О.О.Шахматова, різні дослідники неодноразово наголошували, що літописні східнослов'янські племена у мовно-культурному відношенні утворювали 3-4 групи (Ісаєвич, 1995, с.111, Толочко, 1991, с.49). У південно-західній групі племен (волиняни, деревляни, поляни, білі хорвати, уличі, тиверці, частково сіверяни) бачили праукраїнців, , у північно-західній (дреговичі, кривичі, радимичі) - пра-білорусів, північній (ільменські словени) - прановго-родців, а у північно-східній (в'ятичі) - праросіян. Археологічні джерела підтверджують цю схему, уточнюючи, доповнюючи і розвиваючи її. Остаточне формування молодих східнослов'янських етносів лісової смуги відбулося вже в Х-ХІІ ст.ст. у складі імперії Київська Русь, державотворчим етносом якої були праукраїнці Південної Русі. Причому етно-історичні процеси, що спричинили постання білорусів, псково-новгородців, росіян, не є чимось унікальним у світовій історії. Навпаки, аналогічна етно-історична ситуація неодноразово і невідворотно повторювалась на руїнах великих імперій минулого. Загальні закономірності етнічного розвитку в імперіях розглядалися М.Чубатим (1964), а також у спеціальній статті автора, надрукованій у журналі "Пам'ять століть", число 2 за 1996. Отже, білоруський, псково-новгородський та російський етноси постали пізніше праукраїнського в процесі слов'янизації вихідцями з Волині та Київського Подніпров'я лісових обширів Східної Європи, споконвіку заселених племенами балтів та фіннів. Формування держави Русь відбулося вздовж її торговельно-економічного стрижня - річкового шляху "із варяг у греки". Домінуючим центром на ньому був Київ. Однак прабілоруські Смоленськ і Полоцьк теж відігравали важливу роль у цій торговельній системі, оскільки контролювали корабельні волоки між Верхнім Дніпром, Двіною та Волховом. Крім того, вони мали окрему, власну торговельну орієнтацію на захід, оскільки Полоцьк зв'язаний Двіною з Балтійським морем. Розгалужені торговельні зв'язки створювали економічне підґрунтя для дуже ранніх самостійницьких тенденцій у полочан. Так, полоцький князь Рогволд зробив спробу вийти з-під влади Києва ще на початку правління Володимира Великого. Хоч, як писав Т.Шевченко, "Владимир князь перед народом убив старого Рогволода", змагання Полоцька за незалежність від Києва продовжувались. Демонструючи свою самостійність, полочани збудували власний Софійський собор, намагалися приєднати до своєї землі Псков та Новгород. У кінці XI ст. Полоцьк, перший з давньоруських міст, досяг фактичної

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24